Квартира

Квартира

Коли молода сім’я переїжджає в нове помешкання, хочеться вірити, що всі негаразди лишилися в старому. Проте Ользі здавалося, що в них з Вадимом сталося все навпаки. До переселення життя здавалося казкою – в подружжя з’явився первісток Богданчик, чоловік отримав нову більш оплачувану роботу і вони тепер могли собі дозволити просторішу і зручнішу квартиру.

От тільки нове житло дуже скоро перетворилося для Ольги на в’язницю. Чоловік став усе більше часу пропадати на роботі, а дитина увійшла в той вік, коли їй особливо потрібна увага. Богданчик саме освоював навички повзання й оскільки його цікавило усе на шляху, після прогулянки малого непосиди вся підлога рясніла речами, які зуміли дістати допитливі ручки. А ще він міг десь прищемити пальчика, або впасти, коли намагався стати на колінця, чи просто вдаритися об непомічену перешкоду, і тоді Ользі доводилося все кидати і втішати малого.

Після переїзду малюк раптом починав плакати без видимої причини. Ольга казала про це Вадиму, але той лише рукою відмахувався – мовляв, зуби ріжуться. Але дружина не дуже вірила в це пояснення, адже перші вісім зубів у Богданчика з’явилися на попередньому помешканні і ніяких криків не викликали.

Через ці самі зуби Ольга почала вводити догодовування. До цього малюк харчувався тільки грудним молоком, а тепер доводилося витрачати чимало часу на приготування дитячих пюре. Та ще більше зусиль йшло на те, щоби змусити його це їсти. Богданчик, либонь, вважав, що мама з ним грається, а ложка – це одне з брязкалець. Тож після такого годування їжа була де завгодно: на щоках, носі, пальцях, одягу мами і дитини, тільки не в шлунку бешкетника.

Якщо ви думаєте, що на цьому харчова епопея закінчилася, то глибоко помиляєтеся. Адже брудний одяг треба прати, а дитячий – краще руками. Так будні Ольги перетворилися на суцільний ланцюжок годувань, прань і прасувань. До цього додайте подібні клопоти для дорослих (тобто, Вадима вона не годувала з ложечки, але постійно доводилося поратися на кухні, бо він полюбляв свіже і смачне), а також підтримання помешкання в чистоті та порядку.

На додачу, прогулянки теж стали тим ще кошмаром. З появою дитячого візочка Ольга несподівано усвідомила, що більшість магазинів, кафе, аптек та інших закладів виявилися для неї важко доступними. Деякі банально не мали пандусів, а в інших система пандусів і дверей була спланована таким чином, що доводилося докладати чималих фізичних зусиль і кмітливості, щоб зрозуміли, як архітектори уявляли собі тут проходження з коляскою.

Словом, коли день добігав кінця, Ольга починала мріяти про ті часи, коли ходила на роботу, і рахувати дні до закінчення декретної, так би мовити, «відпустки». Особливо важко ставало вечорами, коли за вікнами розливалися затяжні листопадові сутінки, а Вадим затримувався на роботі.

 

* * *

 

Одного такого вечора, до смерті втомившись від одноманітних, але постійних клопотів, Ольга присіла перепочити біля Богданчика, який бавився на підлозі дитячої кімнати. Ну, тобто повзав собі, брав іграшки, роздивлявся їх, стукав ними об підлогу або просто гриз – як то роблять усі малюки. Забавки були суто для немовлят – брязкальця, фігурки тваринок або веселі машинки. Тільки одна іграшка вибивалася з гурту – лялька, яка лишилася від попередніх мешканців.

На відміну від інших, вона не була надто яскрава і мало цікавила Богданчика. Але Ользі часом здавалося, що ця іграшка якась дивна. Особливо її вражав погляд, не по дитячому серйозний. Коли ж рука малюка випадково зачепила ляльку, Ользі здавалося, що та зітхнула.

Ольга прикипіла поглядом до іграшки. Вона знала, що всередині пластмасового тільця є звуковий механізм. Вадим навіть вставив туди нові батарейки, але лялька так і не вимовила свого «мама» чи «я тебе люблю». І тут раптом цей моторошний звук!

Ольга відчула, як на неї наповзає панічний жах. А що, як це не проста лялька? Раптом вона зараз оживе і вчинить щось моторошне! Бідоласі вартувало неабияких зусиль, щоби простягнути руку і взяти загадкову іграшку. Жінка подивилася в намальовані очі – ті випромінювали порожнечу. Вона обережно притулила іграшку до вуха і раптом…

Знову пролунав чи то стогін, чи то зітхання!

Але з іншого боку!

Жінка відклала ляльку вбік і подивилася на зачинені двері, за якими, як їй здалося, знаходилося джерело незрозумілого звуку. Вона поглянула на Богданчика, який безтурботно бавився з машинкою, підвелася і, про всяк випадок прихопивши праску, відчинила двері з дитячої.

В передпокої панувала темінь.

Обережно ступаючи, Ольга підкралася до вхідних дверей і клацнула вимикачем. Враз передпокій наповнило приглушене світло. А наступної миті вже виразно залунало те моторошне зітхання і жінка все згадала. Це ж їхній вхідний дзвоник! Просто до них ще ніхто не приходив, тому вона чула його раз чи два. Просила потім Вадима замінити його, але чоловіку все було ніколи.

- Хто там? – запитала Ольга.

У відповідь по той бік дверей почулося якесь невиразне бурмотіння. Разом з тим лампочка в передпокої блимнула раз, а потім ще. Війнуло протягом від залишеної на провітрювання кватирки в кухні, й Ольга враз відчула крижаний холод. Вона взялася за ручку дверей, і прохолода металу обпекла їй пальці.



Віктор Полянко

#824 в Містика/Жахи
#1836 в Різне
#297 в Гумор

У тексті є: сімя, малюк, підгузки

Відредаговано: 13.04.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись