Ларієль. Дике полум'я

Перший розділ

«Всі дороги ведуть у столицю» — стверджує давня приказка. Можливо, це було й правдою. Камрія, місто короля й королеви, розташовувалося в самім серці Маріанії, рівно в її центрі, однаково далеко від Перламутрових гір, де споконвічно проживали маги повітря, від священного для всіх магів води озера Ярсон, в яке втікає річка Сизерії, навколо якої розташувалися їх поселення, від Червоної височини, що стала Батьківщиною усіх магів вогню, та від Родючих низовин магів землі. В столиці всі народи були рівними, а королева Місафір, що поєднувала в собі загальну магію, радо приймала всіх охочих.

Ларієль сама це бачила. Сама стала свідком того, як в місті гуляли люди різних стихій, абсолютно мирно вітаючись одне з одними. Ніщо не нагадувала про затяту ворожнечу, що існувала ще шість років тому, на кожному кроці лунали хвалебні гімни королеві, яка зуміла об'єднати народи.

— Майже прийшли, — басовито повідомив супутник дівчини — славний охоронець на ім'я Льям, з яким напіввідьмочку відпустили в далеку дорогу від кордонів імперії до палацу. Загалом її могли б перекинути крізь магічний портал, але напіввідьма відмовилася, надавши перевагу кільком дням верхової їзди. Було на те дві причини: перша — вона не знала, як реагуватиме її тіло і магія на перенесення в просторі (може це відбере багато сил, а їй вони знадобляться під час знайомства з її родичами і королевою), друга — їй хотілося більше дізнатися про імперію очима її жителів, побачити міста й села, почути історії... і відтягти зустріч з Її Величністю. Якщо Місафір виявиться хоч на крихту подібною до правительки Менли, то весь ідеальний план піде коту під хвіст. Та й що там казати? Чорнявка прекрасно розуміла, якої думки маги про її батьків. І навіть уявити боялася кого вони ненавидять більше — повелительку Пітьми чи принца-зрадника? І чому б їм полюбити її, плід цього проклятого союзу?

Принц Орель був молодшим братом батька короля Тео Карла П'ятого Маріанійського, але жага отримати владу змусила його зректися сили світла і стати частиною темряви. Довгих майже тридцять років батько Ларієль усіма можливими і неможливими способами намагався знищити свого брата і його синів — тодішнього кронпринца Сигізмунда та молодшого спадкоємця Теодора. Йому це майже вдалося, майже вдалося завоювати імперію. Але Місафір, бодай їй... Єдина Блискавична цього світу зуміла перевершити сили зла, знищила усіх демонів, що перейшли кордони, а що сталося з Орелем і прадавнім артефактом — плащем імператриці Ханни, найсильнішої відьми за всю історію існування Пітьми, ні Ларі, ні її мати, ні будь-хто інший не знали. Однак, здогадувалися, що реліквія, створена субстанціями чорної матерії, десь захована у Маріанії, бо знищити її світлі маги просто не змогли б. Навіть королева не наважилася б на подібне, інакше домоглася б лише того, що втратила б свою силу.

Що відчувала принцеса до жінки, яка імовірно вбила її батька і довела матір до божевілля (бо ж саме на божевільну зациклену на помсті відьму перетворилася Менла), вона точно й не знала. Однак, і не поспішала з висновками до того, як побачить і поспілкується з нею. Врешті сама Ларієль здолала такий довгий шлях не від хорошого життя і тому стояла зараз перед масивними, величезними (висотою, наче три зрости дівчини) ворітьми, за якими від очей сторонніх приховувався палац Місафір і Теодора, з важким серцем.

— Хвилюєшся? — знову подав голос Льям, зиркнувши на принцесу. Вона лише скептично хмикнула. От і ще! Було б чого їй хвилюватися!

— Не хвилюйся. Наша королева дуже справедлива і добра, — втішив охоронець, пришвидшуючи кроки, ніби хотів якомога швидше вручити дівчину патрулю палацу і повернутися назад. Йому таки довелося добряче з нею помучитися, бо просто їхати чорнявка не бажала, всю дорогу або шаленіючи від захвату стосовно все нових пейзажів, або дістаючи запитаннями.

— Охоче вірю. А ще дуже щедра, — погодилася вона, згадуючи щедро накриті столи просто посеред вулиць у Камрії. Прохожі підходили, безкоштовно харчувалися, а тарілки ніяк не ставали пустими. Дивовижні речі, в Пітьмі ніколи не було подібного! Ларієль й сама спробувала на смак місцеві делікатеси, хоч вони й виглядали дивно, і залишилася, як мінімум, здивованою. Все ніяк не втомлялася дивуватися.

— Так не завжди. Сьогодні просто свято на честь принца й принцеси, їм виповнилося п'ять років, то ж нині вони мають пройти перевірку на рівень магії. Це особливий день для кожного мага і для всієї імперії, тому Маріанія святкує, — вдався до пояснень чоловік і скосив на Ларієль зацікавлений погляд. — У Пітьмі не так?

— Теж є щось подібне, — задумливо кивнула дівчина.

Подібний ритуал був присутнім і в їхній культурі.

В слуг сил зла темна магія прокидається також рівно на п'ятий День народження, тоді на плечах або грудях носія з'являється піктограма. Візерунок кожного абсолютно унікальний, двох однакових не існує, а його розмір залежить від сили демона. У Пітьмі заведено оберігати своє татуювання, наче зіницю ока, щоб ніхто ніколи його не бачив, інакше тоді темний маг буде вразливим. Якщо знати візерунок піктограми, можна володіти свідомістю і вчинками власника. Це надто небезпечно, тому навіть під час статевих стосунків відьми й демони ніколи не оголяли свої плечі. Ніколи не скидали топи, магією створені, щоб захищати візерунок, у присутності інших, хто б то не був: брат, сестра чи коханець. Лиш матері могли бачити мітки своїх дітей, бо у Пітьмі визнавався зв'язок тільки між матерями і їх дітьми. Іншого не існувало.

— Тебе можуть не прийняти сьогодні, адже Її Величність зайнята. Почекаєш до завтра. Ну, успіхів, — зовсім щиро побажав охоронець і, підвівши принцесу до воріт, широким жестом вказав їй на палац.

Коротко й вдячно кивнула йому, після чого гордо піднесла голову, розправила плечі й велично, наче пава, або принаймні не менше, ніж спадкоємиця королівства, пішла вперед. Вартовий, що люб'язно спитав причину її візиту, при тому пильно окинувши поглядом з голови й до ніг, погодився сповістити про візит такої поважної гості королеві, а поки запропонував почекати в саду.



Юліанна Бойлук

Відредаговано: 23.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись