Ловець снів

Теперішнє, минуле й майбутнє

Ранок настав раптово та беззаперечно – я відчув, що вже не сплю, але вставати геть зовсім не хотілося. Солодко потягнувшись у м’якому ліжку, я перевернувся на інший бік. Але тут же подумав про те, що я тут роблю і де саме це «тут»? Адже я пам’ятаю, як щойно на мене мчав автомобіль, намагаючись розчавити… Я відкрив очі й виявилося, що я у ліжку у своїй квартирі! То, значить, усе було сном? Так дивно…Усі ці пригоди, переслідування, таємниці, знахідки, Прадавні, Хранителі та Сутінкові Стражі… Це що – все просто мені наснилося? Таких снів я не бачив, мабуть, із самого дитинства. І з якого б це дива таке наснилося? Наче нічого такого фантастичного не читав і не дивився останнім часом…

Усі чари ранку раптово злетіли, коли я вирішив, нарешті, встати, адже треба було повертатися до реальності. Робота не чекатиме, як і нудний офіс з комп’ютером та програмами. Але те, що було на тумбочці, справді приголомшило! Бо це було саме те, що я щойно бачив уві сні – стара книга у шкіряній палітурці, кинджал та амулет… Та, якщо це був лише сон, то звідки тут все це?

Протираючи очі, я взяв у руки речі, які геть зовсім не виглядали знайомими. Якась дивна книга, якої в житті ніколи не бачив. Вона була шорсткою та пахла пилом і трішки чорнилом. На її темній обкладинці було тиснення у вигляді такої штуки, яку вішали індіанці над місцем сну чи при вході до помешкання. Цей амулет повинен був затримувати жахи, пропускаючи лише хороші сни. А жахи гинули з першими променями сонця. Здається, він називається «ловець снів». Цікаве, чому саме це було на обкладинці? Знову дивуючись та забувши про все інше, я відкрив книгу. І те, що я прочитав, дуже здивувало мене.

На першій, злегка пожовклій, сторінці рівним та чітким почерком мого батька було написане наступне: «Сину! Я думаю, якщо ти тримаєш цю книгу в руках, то, напевно, нас вже немає на цьому світі. І, хоч стосунки наші не були ідеальними, й ми останнім часом майже не бачилися, та знай – я люблю тебе.

Я знаю, що був дуже жорстоким до тебе і багато чого вимагав. Але, що ж поробиш. Я не мав іншого вибору. Ти маєш згадати історію, яку я розповідав у дитинстві про Атлантів, які прийшли у цей світ, і ми ледь його не втратили. Сподіваюся, прочитавши цю книгу до кінця, ти пробачиш мені й збагнеш, чому я так себе поводив. І, маю надію, що все, чому ти навчився і ще навчишся, повинно допомогти тобі в місії, яку не я для тебе придумав, а так склалося, що від тебе тепер залежатиме доля людства. Слухай своє серце і бережи себе! Твій батько.»

Кілька хвилин я просто сидів і дивився на цей надпис, пробігаючи очима рядок за рядком та все ще сподіваючись на те, що це черговий сон. «Атланти? Так, звісно, щось таке було… Доля людства? Що? А я тут до чого?». Мої думки гарцювали, не бажаючи припинити свій шалений біг аби трохи проаналізувати ситуацію. Ні, ні, ні… Цього просто не може бути! Точно, тільки не зі мною! Звісно, я пам’ятаю, що батько весь час твердив про місію, призначення і давній Клан Хранителів, членом якого він був, як і його батько, і батько його батька, і всі інші чоловіки нашого роду. Але я завжди вважав, що це якась маячня і просто спосіб для тх, які входили до цього таємного товариства, втекти від дружин, випити та поспілкуватися з друзями, виправдовуючи такі зустрічі «розв’язанням глобальних проблем та рятуванням людства».

А, виявляється, що це все реально? Чи вони просто вірили в те, що це і справді так?

Я геть зовсім забув про те, що вже запізнювався на роботу, настільки я був приголомшеним своєю знахідкою. На годиннику світилися зеленим цифри 07:35. Ще трошки і я отримаю догану від начальника. До книги доведеться повернутися ввечері, але поки що одного листа від батька вже було достатньо, аби думати про це та пригадувати дитинство та його історії весь день.

Нашвидку поснідавши та зібравшись, я схопив ключі від машини й вийшов з під’їзду. На вулиці було прохолодно та волого, тож я пошкодував, що не вдягнув теплішої куртки. Осінь цього року завітала раніше, ніж зазвичай. Дерева пожовкли за якихось кілька днів, хоча ще тиждень-два тому стояла неймовірна спека.

Дорогою я весь час подумки повертався до повідомлення, що прочитав у знайденій книзі, і ніяк не міг повірити в те, що моє життя, вочевидь, вже ніколи не буде спокійним і простим, як я про те мріяв. Я хотів насолоджуватися тим, що мав, отримувати те, на що заслужив чи чого досягнув сам. Саме тому я втік з дому і будував своє життя так, як вважав за потрібне, і після смерті батьків так і не продав будинок, в якому виріс. Тож, мабуть, не дивно, що він мені наснився. Думка про те, що з ним потрібно щось вирішувати десь досі сидить глибоко у підсвідомості, а у ві сні випливла, нагадуючи про проблему.

А ще пригоди… Я досі був під неймовірним впливом свого сьогоднішнього сну. Мабуть, треба внести якесь різноманіття у своє буденне життя. Та, якщо брати до уваги останні знахідки, то скоро їх має бути аж забагато. Бо, якщо вірити голлівудським фільмам, у тих людей, що залучені в порятунку людства, завжди є чим зайнятися, від кого тікати та що розгадувати. І зараз я не зовсім впевнений, чи готовий я міняти своє життя.

Працювати сьогодні нормально я не міг. Зосередитися весь час щось заважало, я відволікався то на обдумування того, що по приїзді додому знайду в тій книзі, то на пошуки в інтернеті легенд про Атлантів, Атлантиду та таємні спільноти. Але нічого корисного так і не знайшов. Вочевидь хтось дуже постарався, аби приховати усю пов’язану з цим інформацію. Тож, можливо, щось у цьому й справді таки є.

Я відпросився з роботи, посилаючись на погане самопочуття. Це дало мені кілька зайвих годин вільного часу. А ще радувало те, що сьогодні п’ятниця, і усі вихідні я можу присвятити собі та читанню й розгадуванню усіх таємниць, що волею батьків дісталися мені у спадок. І я полетів додому «лікуватися», але я знаю, що така «лихоманка» в мене, та, може, й не тільки в мене, буває, коли тебе охоплює жага до розгадки якоїсь таємниці. Як тоді, коли не можеш розгадати якийсь код, чи кросворд, і це змушує тебе весь час повертатися до проблеми, усіляко намагаючись її розв’язати.



Ірина Ярошенко

Відредаговано: 01.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись