Ловець снів

Новий етап

У кімнаті ніби зупинився час, бо не було чутно жодного звуку. Здається, моя розповідь добряче шокувала Ліен. Вона сиділа, замислившись, ще кілька хвилин, а потім поставила найголовніше запитання:

– Я… просто вражена… Але досі не розумію, до чого тут я? – її голос тремтів від хвилювання.

Але це ще був зовсім не кінець історії, яку я хотів їй розповісти. Тому я поглянув, чи може вона сприйняти усе це, чи готова. І, побачивши блиск цікавості в її очах, я продовжив розповідати їй про історію Клану Хранителів, про символ, про Обраних.

Я зробив паузу, а Лі поглянула на книгу, що так і лежала на столі. Вочевидь їй тепер ставало дедалі зрозуміліше, що до чого, вона, мабуть, почала зв’язувати докупи все почуте та відоме. Але я мусив продовжувати.

По її очах я бачив, що моя розповідь вже лякає її, бо, мабуть, почала здогадуватися, до чого я все це розповідаю. Але зупинятися наприкінці я вже не збирався. Нехай знає все, як є.

- На планеті багато людей, які були народжені саме у цей день. Уже багатьох з них не стало… Наші вороги часто влаштовують «нещасні випадки». Але з того часу, як я помітив, що ти – та сама, яка нам потрібна, спостереження за ними думали зняти, але потім передумали аби не виказати, що ти – одна з них. І так – я був спеціально приставлений до тебе…

Лі змінилася в обличчі після моїх останніх слів. Мабуть, у неї просто життя перевернулося догори дриґом від почутого, але вдіяти я нічого не міг.

Вона вискочила з кухні, а я так і лишився наодинці з книгою, яка спровокувала цей початок кінця. Я не знаю, що робитиму далі, і як захищатиму Ліен, але я не відступлю.

Я зрозумів, що їй треба дати час, тому просто пішов у свій кабінет і продовжив займатися своїми справами, як завжди. Я не міг зараз тиснути на неї, не давши оговтатися. Це могло призвести до ще серйозніших наслідків. Ранок від вечора мудріший. Подивлюся, що буде завтра.

Але, трохи подумавши, повернувся до неї. Звісно, Лі була збентежена, розчарована й зла, навіть не знаю, чого було більше. Я не знав, куди подіти очі, руки… Мені хотілося зникнути, бо я знав, як сильно образив її. Але тут вона сказала те, що просто шокувало мене.

– Я розумію. Інакше не можна було.

Це було несподівано. Вона виявилася набагато міцнішою, ніж я думав. Так швидко прийняти інформацію, яку я вивалив на неї… Це вражало.

Я підійшов і міцно обійняв її. Піднявши на мене очі, Лі запитала про майбутнє. Але я й сам нічого не знав, як розвиватиметься ситуація. Тому все, що нам лишалося – просто чекати та спостерігати.

Вранці мене викликав Алекс, тому я мусив йти, залишивши записку. Останнім часом я не міг зрозуміти, чому Голова Клану весь час намагається мене тримати якомога далі від дружини. Так, звісно, я спочатку й сам тікав з дому, але після того, як я побачив книгу, то волів би більше залишатися з нею, аби захистити. Алекс запевняв мене, що все буде в порядку, а моя робота не займе багато часу. Тож довелося кинути все й поїхати у справах.

Цього разу я був з групою людей, яких мені дали на допомогу. Ми вистежили підозрілу групу, що ховалася в одному з напівзруйнованих будинків десь на околиці міста. Пробираючись через уламки, ми намагалися не надто шуміти, аби не привернути уваги тих, хто ховався у темряві.

І тут я почув голос. Навіть не знаю, реальним він був, чи лише здавався мені. Але він кликав мене, обіцяючи нагороду, принаджуючи, задурював голову. Я сів на найближчий камінь і намагався зосередитися. Мабуть, таки доведеться зізнатися Алексові у тому, що демона не подолано. Вперше після тієї боротьби, коли я відчув, що він досі десь там, я злякався. Та й взагалі, не дуже розумів, що то за голос був. А після того, я вже не хотів розлучатися з Лі, бо вона обрана, і моє призначення – охороняти її. Я сподівався, що зможу впоратися сам, та щоразу голос ставав все сильніше, перетворившись з тоненького ледь чутного на гучний та сильний, що іноді перекривав мої думки, не даючи змоги зосередитися. Але такий стан створював небезпеку, як для всього Клану, так і для Ліен. Особливо для Ліен.

Я усе розумів і зовсім не хотів цього. Тому її вкрай необхідно кудись заховати на деякий час, поки я не впораюся зі своєю проблемою.

Поблукавши з годину по цих руїнах та нічого не знайшовши, ми вже думали повертатися, як у мене задзвенів телефон. Висвітився номер Лі, але нічого не було нічого чути. Потім дзвінок раптово обірвався. Моє серце забилося швидше, а хвилювання раптово заполонило мене, змушуючи набирати її номер знову й знову. А у відповідь – лише тиша. Я мусив поспішити їй на допомогу. Моє передчуття казало, що все це не просто так.

Тож, наказавши групі сідати в машину, закінчивши роботу, ми поспішили до мого дому. Дорогою я розмірковував про те, що, можливо, надто панікую. Та я не міг і не хотів ризикувати.

Вже під’їжджаючи до нашого будинку, я побачив ще здалеку дивне світло, яке було яскравішим за сонце, що саме сховалося за хмари. Воно окутало постать, оточену темними тінями. І тепер я вже точно знав, не знаю, але чомусь відчував, що це – Ліен.

Зупинивши машину, я вискочив з неї, а за мною й уся група. Ми зрозуміли, з чим зіткнулися, коли побачили, як зникають ті темні силуети, а Лі падає на землю. Підхопивши на руки, я поніс її до машини.

Вона опритомніла вже дома, коли я вклав її у ліжко. Сказала, що їй стало зле, і вона мені зателефонувала, а більше нічого не пам’ятає. Але по її очах я бачив, що вона просто боїться сказати мені правду, думаючи, що я не зрозумію. Або ж просто не довіряє мені, що й не дивно, після усього, що сталося. Звісно, вона має право сумніватися в мені, моїх словах та вчинках. І я не знаю, як довести їй, що я на її боці! Думаю, що з часом вона це й сама зрозуміє. Аби тільки не було запізно. Сьогодні все обійшлося, та чи так буде щоразу?



Ірина Ярошенко

Відредаговано: 01.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись