Любов, Дошка і Море

Глава 28. Полювання на живця

Діма повернувся з балкону похмуріший за хмару. До цієї розмови з Любкою він ще сподівався, що Соня непомітно пішла тільки для того, щоб повернутися до свого номеру до пробудження подруги, але тепер всі надії знесло морським бризом. Дівчина не просто втекла з його ліжка, вона втекла з пансіонату та навіть з населеного пункту. Чорт, ну що він знову зробив не так? Де знову проштрафився?

Розум пронизала страшна здогадка. Невже Соні було погано з ним цієї ночі? Цієї спекотної, південної, морської ночі, котра пахла сіллю та вогнем. Господи, ще й не перевіриш. Не заглянеш у карі очі на світанку в пошуках відповіді. Не переконаєшся в безпідставності підозр, побачивши вираз обличчя. Напевно, саме тому вона і втекла, що не хотіла ховати зранку свого погляду…

Діма сів на ліжко та схопився руками за голову. Але ж все було неймовірно добре вчора. Соня відгукувалася на будь-які пестощі... Зрештою, це вона була ініціатором сексу, самому Дімі не вистачило б рішучості тягти її у ліжко після першого ж поцілунку. Він і в номер-то її покликав, щоб хоча б просто націлуватися досхочу. Дівчата ж полохливі, тендітні створіння, їх не можна так ось відразу в ліжко. Особливо таку, як Соня. Навіть якщо дуже хочеться... А тепер все навколо пропахло її запахом. Та що там казати, сам Дімка пах нею! І цей запах тільки додавав мук, з огляду на ситуацію.

Хлопець роздратовано смикнув плечем і поспішив під душ, щоб змити з себе хоча б це нагадування про його неспроможність. Сумніви та спогади з голови, звісно, не виженеш але хоч трохи заспокоїтися під теплими струменями не завадить. Після душу Діма зібрав свої речі, замкнув номер і відніс сумку до свого люксу. На початку робочого дня він знайшов покоївку третього поверху та попросив прибрати триста шостий, підготувавши до нового заселення.

- Доброго ранку, Дмитро Євгеновичу, - привіталася Іра, коли власник пансіонату мовчки зайшов до кабінету адміністрації. - А де Ви вчора були цілий день?

- В засідці, - буркнув хлопець.

- І як? - зацікавилася настільки екзотичним заняттям практикантка.

- Здобич спочатку впіймалася, а потім втекла, - Діма пройшов до свого кабінету і увімкнув у розетку кавоварку. - Ірино Костянтинівно, відчепися, га? Настрій і без тебе огидний.

- Я думаю, - тихо, щоб керівник не почув, фиркнула собі під ніс Іра. - Здобич упустити. Якому же мисливцеві це настрій покращить? Правильно! Жодному.

***

Приблизно об одинадцятій годині дня, коли Дмитро Євгенович полишив робоче місце, вирушивши у якихось своїх справах, до кабінету адміністрації заглянула покоївка другого поверху Катерина Василівна.

- У себе? - запитала вона Іру, киваючи на кабінет власника пансіонату. Дівчина заперечливо хитнула головою. - Шкода! Я хотіла його запитати, чи підходять мої фотографії для його завдання.

- Мені покажіть, - пожвавилася Іра. - Це ті, які він просив знімати для інстаграм?

- Саме вони, - гордо кивнула покоївка, дістаючи з кишені телефон. - Я, звісно, вже не молоденька, як ти, Ірино Костянтинівно, але дочка каже, що фотографії виходять добре. Навіть мобільні.

- Подивимося, відберемо найкращі, і їх покажемо нашому власникові, так? - Іра вже гортала світлини. - Ооооо!

- Що, Дімасю побачила? - усміхнулася Катерина Василівна.

- Так. З його здобиччю, - хижо сказала дівчина. - І цю фотографію ми від Дімасі приховаємо на деякий час...

***

Дмитро Євгенович вів перемовини з Гогі у його виноробні, домовляючись про постачання нового сорту вина для бару в пансіонаті, коли його телефон раптом почав подавати сигнали про коментарі в інстаграм. Він вибачився перед співрозмовником, відволікся на секунду, щоб вимкнути звук. Якщо хтось буде телефонувати, він відчує вібровизов, а повідомлення в соціальних мережах можна і пізніше подивитися. В крайньому випадку, Ірка відповість на заявки або запитання. Для того Діма і видав практикантці доступ до акаунту, впевнившись, звісно, попередньо, в її надійності та кмітливості. Саме тому появу світлини він пропустив.

Діставшись через годину до пансіонату, він пройшов до себе в кабінет, не звернувши жодної уваги на вичікувальний погляд Ірини Костянтинівни. Хлопець хотів зробити собі кави та глянути, нарешті, що там за ажіотаж в інстаграмі. Напевно, знову якийсь "срач" затіяли під черговим негативним відгуком. Варто сказати, що з появою Люби в пансіонаті поганих повідомлень стало набагато менше, а ті, що з'являлися, були наслідком старих образ. Напевно, зараз саме такий випадок.

Але і тут його відволікли - довелося терміново бігти на горище та вирішувати питання з проваленим шматком даху. Настрій Дмитра Євгеновича зіпсувався остаточно. Він сподівався, що вдасться почати процес перекривання даху після закінчення літнього сезону, коли в пансіонаті буде задіяний тільки перший поверх, де в осінні та зимові місяці селилися алергіки та інші люди, яким було показано дихати морським повітрям, але складно дозволити собі проживання на узбережжі в літній, найдорожчий, сезон. Але час і дах внесли свої корективи, і хлопцеві довелося телефонувати ремонтній бригаді, з якою він працював в роки відновлення пансіонату, щоб домовитися про терміни ремонту хоча б тієї ділянки, яка провалилася зараз.

Тому нову світлину, а також реакцію на неї підписників акаунту, Діма побачив тільки через дві з половиною години і сорок коментарів після публікації. А також через сто вісімдесят лайків і тридцять два нових підписники на акаунт пансілнату.



Анна Молодцова

Відредаговано: 27.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись