Магічне покликання

Розділ 17

Віра мовчала. Те що вона почула, їй подобалося і не подобалося одночасно. Як і раніше здавалося, що ця дивна жінка обманює. Посміється над нею, виявиться, що це розіграш.

Софія продовжувала дивитися на Віру, і раптом дівчинка побачила, що у жінки очі стали чорними. Картина не злякала. Навпаки, підліток відчула, як її притягує темна сторона родички. Вона посміхнулася, ясно даючи зрозуміти, що бажає слухати далі.

У великих, чорних очах Софії, здається, відображалися всі помилки людей. Те, за що слідувало покарати, змушуючи відповідати за здійснене. Потрібен лише суддя, який отримає подібну влада. Невже Віра стане цією суддею та катом одночасно?

- Люди потребують у переродженні, - промовила Софія, - але це неможливо. Зате у наших силах осаджувати окремих особистостей. Щоб ніхто не насмілився навіть косо подивитися на тебе, не говорячи вже про те, щоб образити.

- Мені завжди цього хотілося, - мимохіть зізналася Віра.

- Знаю. Я все про тебе знаю, нещасна дитина. Моя мета - зробити тебе щасливою. Насолоджуватися своєю владою та здібностями, робити те, що вважаєш за потрібне. Сіяти темряву…

- Що сіяти? - вигукнула Віра.

Софія зрозуміла, що сказала зайве. Поки її правнучка не готова почути правду до кінця. Прабабка вирішила зайти з іншої сторони.

- Ти вже готова, Віра. Я спостерігала за тобою, і тепер впевнена, що ти можеш мене замінити. Ти станеш гідною спадкоємицею мого дару та… моєї ненависті.

- Ненависті? - тихо перепитала дівчинка.

- Так. Адже ти не будеш говорити, що подібного почуття немає у твоїй душі.

- Є, - знову змушена була зізнатися Віра, - іноді мені хочеться, щоб всі ті, хто мене оточує, просто зникли. І я їх більше ніколи не побачила.

Віра вимовила ці слова зі справжньою злістю та навіть ненавистю. У перші секунди їй було трохи соромно, але потім пройшло. Нарешті з’явилася людина, поряд з якою не потрібно прикидатися. Прабабка не буде її переконувати, що так не можна говорити, вона підтримає.

Віра раптом зрозуміла, що, можливо, Софія та, за котру, Віра піде на багато що. Нехай стара, але така розумна, владна, жінка, що знає собі ціну. Більше дівчинка-вигнанка не самотня, поряд з нею стоїть подруга, здатна підтримати, захистити і повести уперед.

- Хто ви? - напряму запитала Віра.

Софія піднялась, і наче, грозова хмара нависла над підлітком, котра автоматично втиснулася у крісло.

- Так. Все можна сказати. Ти готова почути правду. Я - навчена відьма. Не спадкова, а та, котра досягла всього сама. Але ти станеш спадковою, тому що у тебе є все, що для цього потрібно. Починаючи від мого дару і бажання опанувати нові навички. І хто знає, мила, можливо, ти станеш найсильнішою у чарівницькому мистецтві.

Оговтавшись від хвилювання, Віра також піднялася. Софія відійшла на пару кроків, даючи змогу тій усвідомити те, що почула.

- Що ж вам потрібно від мене? Нащо я вам взагалі?

- Мій час минув, Віра. Світ перемінився і мені у ньому немає місця. Настав твій час взяти все у свої руки. Я все ще достатньо сильна, але ця сила повинна піти на те, щоб передати дар тобі.

- Чому ж не передаєте? - мимохіть випалила дівчинка.

- Я не можу зробити це сама. Мені необхідна твоя згода. Я отримаю цю згоду достатньо швидко, якщо ти зрозумієш, що це потрібно у першу чергу тобі.

Дівчинка помовчала кілька секунд, потім нерішуче промовила:

- Я вважала, що розповіді про відьом, відьмаків, перевертнів та іншу нечисть лише казки та легенди. Тому, так було цікаво читати в Інтернеті.

- Ми не нечисть, - суворо перервала її Софія, - ми ті, хто стоїть набагато вище людського розуміння. І люди…

- …бояться того, чого не розуміють, - завершила школярка.

Для неї все це стало несподіваним, але не тривожним. Чи не вона мріяла про подібне, засинаючи у сльозах після чергової травлі у школі чи суперечок з Ельвірою?

Софія спостерігала за правнучкою. Обличчя дівчинки виражало невластиву для її віку задумливість та зосередженість. У сіро-зелених очах протягав неабиякий розум, який дитина ще не навчилася розпізнавати та використовувати.

- Твої таланти не повинні пропасти марно, Віро.

- Та які там таланти, - відмахнулася дівчинка, - я навіть не здатна англійський вивчити без котрого сьогодні нікуди.

- Не блазнюй, - суворо відповіла жінка, - я говорю зовсім не про життєві вимоги, а про те, що ти можеш стати вище всього, що тебе оточує. Невже ти цього не бажаєш?

- Бажаю, - вже більш впевнено промовила дівчинка, - але що ви пропонуєте? Як мені змінитися?

- Стати моєю спадкоємицею. Я чекала коли  зможу передати тобі свої чарівні сили. І якщо в плані віку, можна було б ще почекати рік або два, то душа твоя готова. Ти можеш кинути виклик несправедливості.

- І для цього доведеться стати відьмою?

- Саме так. Ти боїшся? Хочеш залишитися звичайною людиною?

- Не боюся. Саме звичайною, пересічною людиною, бути страшніше за все.



Наталія Ковган

Відредаговано: 13.11.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись