Малолітка

Марго

Малолітка

Блакить денного неба відбивалася в тьмяних очах, промінчики сонця пестили вже не таке яскраве волосся, а я чимдуж біг услід за своїм транспортом. Клятий автобус! Навіщо вигадувати графік руху, якщо водії їздять як їм забажається? Великого вибору я не мав й довелося повернутись на зупинку і чекати наступного автобусу. Місце зупинки громадського транспорту мало гарний вигляд: новеньке, з металопластику, прозоре та ще навіть не розмальоване малолітками. Я присів на модерну лавку автобусної зупинки й споглядав увись. Таке яскраве блакитне небо, сонячний день. Я вирішив перевірити свою сумку, чи не забув бодай-щось. Так, у своїй торбі я мав: гребінець (якось несолідно ходити з непричесаним волоссям, а воно в мене постійно куйовдилось), дві ручки: синю та чорну, маленький блокнотик (це про всяк випадок, якщо потрібно буде щось важливе записати), свої робочі документи, ключі від квартири, мобільний телефон, гаманець, пачку цигарок, сірники та запальничку, жувальну гумку та ще деякі дрібниці, і , звичайно ж, газовий балончик. Не можу назвати себе параноїком, але потрібно визнати, що живу я не в найспокійніший час і не в найтихішому районі.

Проживаю я в Києві, на Троєщині, в Деснянському районі, по вулиці Сержа Лифаря (колишня вулиця Сабурова). Історія мого масиву досить цікава та давня, але для всіх існує лише одна асоціація з Троєщиною ” Троєщина це місце небезпечне та кримінальне, в якому живуть лише бидло, бомжі, бандити, волоцюги, колишні в’язні і т.д.”. Нібито весь “непотріб” зібрався саме на цій місцевості, але це жахливий і неправдивий стереотип. Тебе можуть пограбувати як на Троєщині, так і на Дарниці, а про Мінський та Лісовий масив взагалі ходять легенди. Самооборона для мене важлива у будь-якому випадку і у будь-якому районі.

Мої роздуми про несправедливі судження щодо мого місця проживання розвіялись від грубого голосу товстої жінки, яка саме посадовила свого сина біля мене. Я зміг урвати частину їхньої розмови, що мене неймовірно розвеселило:

-Єгоре! Як спитає тьотя кондуктор скільки тобі років, скажи, що шість виповниться через декілька днів!

- Ну , мам, мені вже цілих сім років і три місяці, я вже дорослий! І ти сама мені казала, що брехати погано!

- А бодай ти такий дорослий, то йди заробляй і сам оплачуй свій проїзд.

Ах, наскільки ця ситуація знайома кожному! Погода була теплою, сонечко трішки пригрівало, але невблаганний вітер все одно пронизував до кісток. Приїхав мій автобус під номером “73”, він проїжджав майже через всі визначні місця Троєщини: можна побачити і Свято-Троїцький храм, і відремонтовану бібліотеку, і меморіал “Героям Чорнобиля”, три ТРЦ; вже на виїзді з масиву зустрічає відомий Московський міст (нині Північний міст), який люб’язно проводить через Чорторий та через славетну річку Дніпро.

Але сьогодні мені не потрібно на той берег Дніпра,я їду на роботу. Підходячи до торгівельного центру, в якому знаходився заклад швидкого харчування, де я працював, я підпалив цигарку. Охоронець Степан посміхнувся та помахав рукою у мій бік. Тліюча папіроса щось дивне та давно забуте пробудила всередині мене. Сьогодні мені особливо не хотілося на роботу. Я працюю начальником зміни, відповідаю за штат, за їжу і постійно вислуховую скарги відвідувачів. Я суну руку в кишеню та підкурив ще одну цигарку. Думками я був не тут, я обдумував вчорашню ситуацію з вже нині моєю колишньою дівчиною.

Я дорослий чоловік, достатньо заробляю, вже навіть був одружений. Мені набридло це все! Набридло гуляти, шукати та вдовольнятись якимись тимчасовими стосунками, я хочу дітей...

Двері відчинились і до мене попрямували троє: Назар — наш інструктор, який дуже ледачий до роботи, але дуже ласий до дівчат, Катя — також інструктор, чудова дівчина, розумна, гарна, але любителька випити, і останньою йшла Маргарита, Марго — вона просто неймовірна. Трійка підійшла до мене й привіталась. Всі підпалили цигарки, окрім Марго, вона не палила й не вживала, вона неймовірна. Назар знову вихвалявся своїми здобутками на любовному фронті, Катя розповідала Марго про свої екзаменаційні питання (Катя навчається на лікаря, а Марго завжди цікавилась хоч якоюсь новою інформацією), а я мовчки вдихав гіркий дим.

- Так, пора до роботи, ледарі! - промовив я і всі розійшлись.

Сьогодні день видався не з легких і часто всі виходили перекурити, Марго теж виходила. Вона постійно виходила з іншими, спілкувалась, але ніколи не палила. Після зміни, коли мій робочий час закінчився, я все ще сидів в менеджерській. Я втомився, хочу їсти та спати, але дуже не хочу повертатись в пусту квартиру, де мене ніхто не чекає.

Наступного ранку, як тільки розплющивши очі, перш за все, я схопився за свій стільниковий. Я уважно переглянув сповіщення, було багато важливого, але не було того, чого я хотів побачити.

Якось ми балакали з Марго вдвох: я палив, а вона як завжди просто говорила, але коли вона була поруч, я відчував себе не зовсім комфортно, хотілося скоріше кинути ту цигарку, ніби й не палив ніколи. Мені подобалось з нею розмовляти. Вона емоційна, така ласкава, постійно посміхається і посміхаються її очі, а ще вона розумна, дуже розумна. Під час нашої бесіди вона розповідала, що ходила в притулок для тварин (вона часто допомагала в притулку поприбирати, нагодувати тварин та намагалась робити це якомога частіше, до чого і інших заохочувала) і приглянулася до одного кошеняти. Після довгої розмови вдома, вона вмовила свого нареченого(!) аби вони забрали його до себе. І ось вона вже показувала мені фото свого котика, який мило спав у неї на руках. Після цієї нашої розмови я теж неодноразово думав про те аби взяти собі живу душу додому, я вже багато разів обіцяв Марго сходити з нею до притулку і допомогти. Вона, розуміючи, не тиснула на мене.

Марго взагалі ніколи і ні на кого не тиснула, але кожного разу все була так як вона хоче. Вона неймовірно розумна.

Сьогодні я написав їй у Вайбері, що зможу дати їй вихідний у четвер, як вона і просила (звісно, цей її вихідний вартував мені декілька вирваних років і нервів, але...). Я чекаю відповіді й досі.



Green-eyed

Відредаговано: 30.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись