Маяк

САМОТА

Самота моя дивная не та,

Що буває часто у моєму краї.

Дорога вона мені, проста,

Мовчить і все про всіх знає.

Вона причетна рукотисканням,

Словам у багатьох життях,

Бадьорить, наче кава рання,

І б'є в свідомість молотом цвях.

У скронях, ніби привид долі,

В пульсуючих венах із суму,

Тримає всього у неволі,

Творить почуття різні з глуму.

Проникливо дивиться в очі,

Чарує, наче зілля і трави,

Погляне на зорі та ночі,

Бо їй всюди ясно й цікаво.

У дотиках серця заплаче,

Просить суті з глибин у примар.

Ніби жінка, чоловіче-юначе, —

Самота, в неї цноти нема.



Анатолій Хільченко

Відредаговано: 15.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись