Маяк

НІМОТА

Німо'та уст, свідомості, сумління,

Чекання одкровень у звичаї життя,

Яке всього дарує гарне розуміння:

Як бути, дихати, творити до пуття.

 

Німо'та серця й почуттів безкраїх, мрій,

Аби збагнути тишу великого покою.

У ньому віднаходжу силу всіх надій,

Хоч «формула» ця видалась простою.

 

Німо'та духу, прагнення творити,

Адже не знаю ще усіх добра азів:

Як треба себе та інших розуміти,

Коли хоч трішечки, але таки прозрів.

 

Німа молитва, подих ледь відчутний,

Бо в світ прийшов малий у пелюшках,

І кутав в них своє оце майбутнє,

Яке збулося у теперішніх стежках.

 

Німе моє гірке тобі шептання,

Бо душі людства сповнені отрути;

І со'лодкість її в поневіряннях

Засвідчило лиш прагнення спокути.



Анатолій Хільченко

Відредаговано: 15.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись