Маяк

МИТІ

Покаяння миті є усюди,
Куди не повернись, куди не йди, —
Одвіку є, були і будуть люди,
Які втікають безоглядно від біди.
У чім вона? Хто відає? Хто знає?
Хто відповідь знайшов на це питання,
Про світ краси душі уже не забуває
І підіймається з падіння не востаннє?
Напевно, таким є той духу воїн,
Який іде-бреде дорогами життя,
Спокутує гріхи, чого достоїн
В очікуванні світла майбуття.
Бо тьма одвіку кутає всі зорі
Сердець і помислів, гармонії снаги,
Допоки пливемо життєвим морем,
Втікаючи від смутку та нудьги.
Зрікаємося іноді себе самих
У вчинках ницості, підступної сваволі,
Бо голос совісті у душах ще не стих
В проханні Богу про щасливу долю.



Анатолій Хільченко

Відредаговано: 15.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись