Мексиканські пристрасті

3.

Обличчя Олекси не залишало сумнівів – мова йтиме про цю справу.

- Сідай.

- Що з нею?

- З нею все добре. Ну якщо можна так сказати про людину, якій сидіти ще років десять. У всякому випадку вона точно жива.

Два роки я не знав, чого в мені було більше – любові чи ненависті. До жінки, яка знайшла моє серце, витягнула, поголубила, потоптала і запхала назад, щоб не заважало.

- Ти досі думаєш про неї постійно?

- Ні, досі я про неї не думав взагалі, вона в мене не в мізках застрягла, а деінде. А зараз думаю, так що розказуй.

- В цій сім’ї  не залишилось нікого. Тільки мала. Хоча зараз вона не така вже й мала, думаю, їй років 14. І вона налякана до смерті.

- Ти не міг би якось по-порядку?

Олекса почав свою розповідь, а я слухав, не перебиваючи.

- Ось все, що вдалось зібрати оперативно. Відразу після ув’язнення Ірини Надія вийшла заміж. Буквально за місяць після одруження у неї діагностували ту ж хворобу, що забрала життя Ганни. Олег відразу почав справу про удочеріння – Надія дуже боялась, що малу заберуть у сиротинець. Півроку марно боролась за життя. Дружина Фернандо судилась з нею за заповіт. Ясна річ, що Ірина на свою частку претендувати не могла, але Надія була непричетна, то ж мала всі підстави заявляти свої права. Рішення на її користь винесли лише за декілька днів до її смерті. Так вона вступила у права спадкоємиці. Квартиру переписала на дочку ще за життя, то ж заповіт складати не стала. В останні дні її стан був такий, що звістку про те, що отримала досить значну суму коштів, їй усвідомити вже не довелось. Таким чином Олег та Мар’яна стали єдиними спадкоємцями. Мар’яна ще дитина і не може розпоряджатись грішми самостійно. Олега було призначено опікуном її спадку.

А тепер тримайся, друже. Сьогодні Олега знайшли вбитим. Ціаністий калій. То й же напис зернами кукурудзи і маска. Знайшла його мала. Повернулась зі школи, подзвонила у двері. Їй ніхто не відчинив. Подзвонила на його телефон, почула музику через двері, порухала клямку – двері відчинились.Вона у відділку. З нею зараз психолог. В малої істерика. Дитина за два роки втратила чотирьох близьких. Троє з них померли, а одна – ув’язнена. Але це ще не все. Впродовж двох років вона теж отримувала листи з погрозами.

- Боже, мені починає здаватись, що  ми маємо справу з маніяком. І природність смерті Ганни і Надії під великим питанням. Можливо, їх отруювали. Чи… зводили зі світу у інший спосіб.

- Слухай, не починай – чоловіки були вбиті цілком надійним способом.

- Можливо, чоловіки важче піддавались впливу. Моторошно якось. З великої родини залишились лише Мар’яна та Ірина. Хоча, якщо згадати її на суді, то живою її назвати теж важко. Ми маємо її витягнути. Цей новий поворот у справі практично доводить її невинність. Можливо, вона була під якимось впливом або взагалі непричетна. Вона так різко змінила тоді позицію – ми вирішили, що зрозуміла, що боротись нема змісту. А що якщо їй погрожували? Наприклад, вбивством рідних?

- Так, думаю, нам доведеться добре попотіти. Ти маєш якісь ідеї?

- Але ж це очевидно, хіба ні?

- Хіба ні.

- Але ж Олексо! Хто міг хотіти покарати Ганну і її дітей? Хто міг хотіти покарати Фернандо? Перед ким вони всі завинили?

- Ти думаєш вона дізналась про все, коли Ірина написала її чоловіку?

- Тоді або набагато раніше. Пам’ятаєш, він їздив в Мексику після народження Надії? Він міг щось розказати, чи хтось з його колег, наприклад. Ганна і Надія померли від однієї хвороби. Ганна померла до того, як Ірина написала. І не забувай, що в тій сім’ї була ще одна смерть. Дуже давня. Але все ж від нещасного випадку. Я не кажу, що вона пов’язана якось з цією справою, але перевірити потрібно обов’язково.

- Давай зустрінемось завтра зранку. Кожен з нас має ніч подумати і порозсовувати інформацію по шухлядах.

***

Я вийшов з відділку, залишивши Олексу ночувати з роботою, знайшов своє припарковане авто в хвилинах п’яти ходи від будівлі і натиснув на сигналку, щоб відкрити автівку.

- Вгадай!

-Тобі прийшло повідомлення на телефон?

- Мені прийшло повідомлення на скло авто, а тобі, так розумію, на телефон?

-Що в тебе?

- Здається, мене спалять живцем, а тебе?

- А я скапаю кров’ю.

- Зрозуміло, ну що ж – солодких снів?

- Солодких снів!

Я зайшов у свою квартиру. За дверима мене чекало дещо не менш страшне, ніж спалення живцем. Я мав залишитись наодинці з Іриною, і на цей раз вона буде невблаганною.

« - Ти недопрацював тоді. Ти залишив мене напризволяще.

- Але ж ти сама просила більше не приходити.

- Відколи це чоловік не приходить в таких випадках?

- Але ж…

- Ніяких «але ж» - ти зрадник».

Я нашвидкуруч прийняв душ і забрався в ліжко, щоб так і не заснути. Краще вже безсоння, ніж черговий кошмар.

***

Судячи з обличчя Олекси він теж не спав.

- Ну що, бачу ти так і не згорів – заіржав Олекса, самі знаєте, як.

- Ти теж до кінця не скапав. Хоча перші ознаки я вже бачу.

- Та не кажи, не міг заснути. Щось ми тоді дуже вже напартачили, друже.

- Я мушу поговорити з Іриною. Вона знає якщо не все, то дуже багато.

- Це якщо вона захоче з тобою говорити. Її викличуть на допит сьогодні.

- Зроби так, щоб я зайшов відразу після допиту. Ти сам знаєш, що мені вона може сказати щось інше.

- Або нічого.

- Або нічого.

Я подумав, що «нічого» виглядало ймовірнішим. Але я мусів її побачити. Я хотів, щоб вона знала, що не забув її. А ще… А ще я хотів побачити, що не забула мене вона.



Квітка Муха

Відредаговано: 02.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись