Мексиканські пристрасті

4.

Я налив собі коньяку і вирішив скачати якийсь фільм. Точно не детектив. Досить з мене цього всього. Два роки в мене не було життя, зараз все почнеться з початку.

Так і сталось.

В двері подзвонили. Я глянув на годинника і підійшов до дверей. З очка в дверях на мене дивився Олекса. «Господи, тільки не це, ну що йому ще». Хотілось не відкривати, але він би не пішов. Знав, що мусів бачити світло у вікні.

Я відкрив, плануючи сказати з порогу, що мені хочеться відпочити, і ми про все можемо поговорити завтра, але щось в його обличчі змусило промовчати, зробити крок назад і впустити його. Десь тоді зрозумів, що справа була не в його обличчі. Кишеня штанів Олекси зрадницьки настовбурчилась. Я глянув на неї, потім йому в очі, і він ствердно махнув. В кишені був пістолет.

- Привіт, друже. Не чекав? Друзі завжди приходять в найважчу хвилину. Боюсь, в тебе зараз якраз вона і є.

- Ти збожеволів? Що ти витворяєш?

- Ти не міг би мені зробити кави? Можна навіть з коньяком. Але давай сьогодні без ціаністого калію.

Я зрозумів, що це кінець.

Ми пройшли на кухню. Я зробив кави. Олекса стояв біля мене, щоб я не наплутав з пропорцією. Ми повернулись в кімнату. Олекса забрав мій коньяк, тож довелось налити собі ще раз. А потім ми, як добрі друзі, сиділи пили каву з коньяком і розмовляли.

- Не можна було мені тоді йти. Я бачив, як ти дивився на неї, бачив, що ти влип. Кинув тебе в біді. Якби тоді не пішов, врятував би два життя. Олега і твоє. Але я пішов.

- На чому я проколовся?

- Ще під час розслідування першого вбивства ти дуже багато уваги приділяв тим всім мексиканським атрибутам, хоча було зрозуміло, що вбивство – холодне, продумане, ціаністий калій під рукою не валяється. Атрибути могли означати або посил, або бути мішурою для відвертання уваги. В даному випадку, думаю, вони були і одним, і другим. Ірина не змогла пробачити батька. Мабуть, багато хто не зміг би. А ще вона мала мрію. Якось зустрілась зі старою знайомою, розговорились. Виявилось, що та давно і успішно займається парфумерним бізнесом у Франції. Ірина ж марила парфумами. Ідея відкриття своєї справи після цього знайомства окреслилась у чіткий план. Бракувало лиш коштів. Вона звернулась до батька. Фернандо ж, як можна зробити висновок з його поведінки з Ганною, був чоловіком вразливим і сентиментальним, але свою безпеку і добробут цінував в першу чергу. Залишити кошти після смерті – не проблема. А ось за життя витягувати їх з добре налагодженого бізнесу йому якось не хотілось.

- Покидьок, він мав шанс хоч якось реабілітуватись за те, що кинув жінку з малими дітьми!

- Мав, але не забувай, що Ганна сама дала йому можливість поїхати, заспокоївши совість. Він 33 роки не знав Ірини. Діти – не ті, кого ми народжуємо, а ті, кого виховуємо. Можливо, з часом все змінилось би. Але про це ми вже ніколи не дізнаємось. Бачиш, твоя Ірина успадкувала гордість і залізну волю своєї мами і вміння батька заспокоїти свою совість. Коли ти зрозумів, що то вона?

- Думаю, відразу. Але я не хотів того визнавати. Я закохався. І для мене це назавжди.

- Боюсь, що так, Назаре.

- Думаю, вона знала, що я про все здогадуюсь. Але ми ніколи не говорили відверто. Жоден з нас того не хотів.

- Так, думаю, знала. Вона була змушена тоді прийти в поліцію сама. Її співробітниця бачила їх з батьком в кафе. Коли справа набула розголосу, і ми розмістили обличчя вбитого для впізнання, Ірина вирішила не ризикувати. Погодься, якби не прийшла сама, а подзвонила та жінка, ситуація Ірини була б ще безнадійнішою. А там вона побачила тебе. Не помітити, як ти на неї дивишся, міг хіба сліпий.

- Як ти здогадався, що Олега вбив я?

- Мені було зрозуміло, що ти хочеш врятувати Ірину. Коли почали приходити ті всі погрози нам з тобою на телефон, я був майже впевнений, що це ти. Ти пішов, бо не міг мене бачити щодня, знав, що мені буде легко тебе розкусити. Ти пішов в психологію, це було логічно – ти ж постійно говорив про якісь психологічні впливи, про магію, про те, що мексиканська жінка могла якось впливати на них всіх, навіть не покидаючи Мексики. Тобі хотілось, щоб я мав відчуття, що ти не віриш у вину Ірини. В день вбивства Олега ти активізувався, на мій телефон прийшло купу нових повідомлень з погрозами, думаю, я тому і подумав про тебе і набрав помилково. Я довго думав на Мар’яну і Віктора. Віктор не міг вбити Олега без відома Мар’яни. Адже вони говорили про те, що були разом в момент вбивства. Ти не хотів підставляти Мар’яну, ти розумів, що Ірина ніколи не прийме такої жертви. Вона любила малу. Ти розрахував момент вбивства таким чином, щоб Віктор, Мар’яна і ще одна дівчина були в гаражі. Адже так було щотижня. Але цього разу та дівчина не прийшла. І алібі малих могли підтвердити тільки вони самі, що, звісно, ж не могло служити доказом. Це було твоє єдине невезіння.

Я сидів і прикидав. Було два варіанти. Перше вбивство скоїла Ірина, друге – Мар’яна (неважливо одна чи з Віктором). Другий варіант – обидва вбивства скоїла Мар’яна. Тоді я не полінувався перевірити її алібі на час першого убивства. Це був травень. Час контрольних. І Віктор, і Мар’яна писали контрольну у школі. Вони ніяк не могли скоїти першого злочину. То ж перший скоїла Ірина. І тут мене осінило. Слова, виведені кукурудзою! Ми ніколи і ніде їх не показували нікому. Всі фото мали гриф конфіденційності і належно охоронялись. Я розумів, що вбивцею Олега міг бути лише вбивця Фернандо. Ніхто інший не міг повторити би написи з точністю. Ніхто крім вбивці, мене і тебе. В мене в мозку під твоїми навіюваннями навіть на мить виникла думка, що це я збожеволів від того всього. І тут же зрозумів – це ти. Як тільки ця думка прийшла в голову, все решта стало чітко вимальовуватись. Моя вчорашня розмова з Іриною поставила всі крапки над «і».



Квітка Муха

Відредаговано: 02.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись