Мелл. Наречена для тіні

Розділ 18. Про недомовки

 

Я розплющила очі і відчула як під щокою б’ється чуже серце. Перевертень поспішно пересік кімнату і опустив мене на ліжко.

- Я викличу цілителя… - схвильовано проговорив він, і я в останню мить перехопила його руку.

- Не треба… Все в порядку… Просто стільки всього навалилося….

Я уже мовчу про корінь пастирника, який схоже перестає діяти. Сонливість навалювалася хвилями.

- Ти впевнена? – стривожено запитав темний.

Я кивнула і глибоко вдихнула, щоб не позіхнути.

- Просто посплю і все буде в порядку…

Перевертень мені явно не повірив, але говорити нічого не став, як не спішив і кімнату покидати.

- Може принести тобі води? – стривожено запропонував чоловік.

Від води я відмовлятися не стала. Дивна слабкість тільки наростала. А новина про арешт брата стала для мене ударом. Навіть не сама новина, а той хто її озвучив.

Якийсь неприємний осад викликала подібна недовіра тіні. Я ж йому довірилася. За цими роздумами я не помітила повернення перевертня, і лише коли він підсунув мені стакан буквально під носа зосередилась на ньому.

Вдруге за сьогоднішній день мої зуби зацокотіли об стакан. Перевертень супроводжував це схвильованим поглядом і явно збирався все ж перестрахуватися і викликати цілителя. Мені цілитель був ні до чого. По-перше, толку від нього не буде жодного. На мені ж захисне плетіння. По-друге, якщо він зможе роздивитися те, що зі мною зробив Ешкарт неприємностей тільки стане більше.

Тому я поспішно допила воду і широко, як вчила колись гувернантка, посміхнулася. Сподіваюся, на фоні моєї блідості ця посмішка виглядала так само як і перед дзеркалом. Лорд Екнез помітно розслабився і навіть посміхнувся у відповідь. Він магією підтягнув стілець і присів поряд, розглядаючи моє лице. Погляд його повільно ковзнув вниз і він помітно нахмурився.

Я і сама вниз подивилася і мало не скрикнула, коли зрозуміла, як саме може зрозуміти мій розхристаний вигляд благородний лорд. Директор наш звичайно давно не молодий і вже точно не зацікавлений, але комір він мені порвав знатно так, наче і справді зробив це з певними намірами. Навіть ґудзики подекуди відвалилися. Я поспішно стягнула краї коміра і прикрила рукою шию.

- Зі мною все гаразд… - хрипло проговорила я.

Але очі лорда тільки інтенсивніше загорілися.

- Мелл, - вирішив уже зовсім звернутися до фамільярності лорд, - ти не зобов’язана терпіти подібне до себе ставлення. Не знаю, які у тебе стосунки з братом, але ти все ще леді… В крайньому випадку ти завжди можеш звернутися в адміністрацію… Будь-який викладач одразу ж стане на твій захист.

На цих словах я мимоволі фиркнула. І нехай сьогодні нічого не сталося, але спогади про те як мене усім колективом випроваджували з гуртожитку після інциденту з Елтроу все ще були живі в моїй пам’яті. Зі зрозумілих причин професору про це відомо не було, а тому він тільки сильніше нахмурився.

- Це не те, про що ви подумали, - поспішила я його заспокоїти. – Просто мені на вашій парі зле зробилося, а лорд Мілдрет надто сильно перелякався…

Очі перевертня округлилися від здивування, але сказати він більше нічого не встиг. В цю мить в кімнату ввалилася Кайя з величезним букетом зіриць. Власне за букетом я її навіть одразу не впізнала. Зате некромант за її спиною виглядав до непристойності щасливим. Мабуть, з Травництвом Кайя була знайома ще гірше ніж я. Пставивши свою непомірну ношу на наш спільний, між іншим, стіл, дівчина звернула, нарешті, увагу на мене. І на лорда Екнеза.

Я поспішно відірвала руки від коміра і постаралася прикритися волоссям, але вийшло це у мене не дуже.

- Мелл? – голос у Девона виявився хриплим і несподівано здивованим.

- А ти сподівався ще когось зустріти в моїй кімнаті? – єхидно запитала, роздивляючись букет.

Цікаво, чим вони за моєї відсутності займалися. Ніколи не повірю, що цей некромант недороблений прислухався до моїх слів і дав дівчині спокій.

- Я уже, мабуть, піду… - подав голос професор.

Я кивнула. Повторно вибачилася за клопіт і провела дбайливого лорда до виходу з гуртожитку.

- Я розумію, що це може прозвучати підозріло, але ти завжди можеш розраховувати на мою підтримку.

Я кивнула і вдячно посміхнулася лорду.

- Мені дуже приємна ваша турбота, лорде Екнез, але я сповна здатна постояти за себе сама. Ви мені краще з навчанням допоможіть.

В голову несподівано прийшла божевільна ідея. Згадалася сьогоднішня лекція, і я уже подумала про те, що ідея не така уже і божевільна, а дуже навіть хороша.

- Звичайно…. Тебе зацікавило щось конкретне, чи ти ще сама не визначилася. Я помітив схему у тебе на столі. Саме про неї і хотів поговорити…

- О, ні… Ви прекрасний лектор… Просто деякі моменти мене доволі сильно цікавлять, і щось мені підказує, що більше ніхто з викладачів не загориться ентузіазмом мені в цьому допомагати.



Яна Паувел

Відредаговано: 19.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись