Мелінаріон.Епізод 1. Кінець епохи

VIII

VIII

Лікарня святого Дункана, Тетратлантіс, Тісія

07:55, 04 вересня 273-го року Об’єднання

 

- П’ять хвилин, панове. - оголосив агнес.

Навколо нього метушилися стилісти, слідкуючи за зачіскою, одягом та обличчям, проте Леопольд стояв, поглинутий власними думами. Погляд застиляло видовище, побачене півгодини тому.

Їхні обличчя, тіла... Він бачив їх усіх менше двох діб тому. Вони запам’яталися такими життєрадісними, урочистими, натхненними, як і завжди. Вони такими були... а тепер чоловік боявся, що побачене назавжди витіснить приємні образи цих людей. І все ж, він мусив побачити їх на власні очі, яким ще хоч трохи довіряв. Інакше - ніяк.

- Пане голово, - із задуми його вивів молодий юнак - схоже протеже когось із незчисленних важливих персон, що крутились довкола. - З вами все гаразд?

- Таке сталось. Ти сам-то як гадаєш?

- Може, все таки голограма краще? - запитала організатор прес-конференції, - У нас все готово, ви тільки скажіть! Ми цілком встигнемо підготувати заміну.

Якісь технарі позаду неї старанно закивали, намагаючись витиснути подобу підбадьорливої посмішки - сьогодні навіть найбільшим оптимістам це коштувало неабияких зусиль.

- Ніяких голограм. - заперечив Леопольд.

- Ви надто вимогливі до себе, пане голово. - поруч з’явився високий літній чоловік надзвичайно привабливої зовнішності. Попри чорне з сивиною волосся та густу, акуратно підстрижену білу бороду, він, здавалося, перебував у самісінькому розквіті своїх сил. - У таких речах не гріх скористатися допомогою. Думаєте, вас не зрозуміють?

- Я б не зрозумів би. - відказав перший, - Цього достатньо.

- Справа ваша. - однак тон політика розходився з його словами.

- Скажіть, пане Максимусе, - озвався навздогін Леопольд, - Ким був для Об’єднання Фелікс Ремфорд?

- Він і був самим Об’єднанням.

- Ні, це слоган з його ювілею. Висловіть власну думку. - наполіг голова.

- Це і є моя власна думка, пане Джаєре. - нітрохи не знітився співрозмовник, - Подумайте самі: чи забезпечив би він процвітання, якби не був утіленням самої ідеї Мелінору, цієї прекрасної мрії про багате самодостатнє суспільство для кожного, а не для дрібки обраних, як ставалося завжди до Об’єднання? Ця золота епоха - його спадок нам.

Леопольд не відразу знайшов що відповісти.

- Чотири хвилини. Рухаймось до виходу! - закликав агнес.

- Дозволите вас процитувати?

- Та будь ласка. Я придумав цю фразу вже давно.

- Наскільки давно?

- В юності.

- Сумніваюсь, що Фелікс Ремфорд вже був відомий за вашої юності.

- Ви праві. Та юність - поняття відносне. - поглянувши на Максимуса Леопольд відзначив, що той сумно, проте всміхається. Знайшов час для кмітливості! Наче відчувши внутрішнє невдоволення ним, політик, між іншим, додав:

- Хто із нас не брав його за приклад, коли йшов у політику? Та й будь-яких інших справах його нарікали взірцем успіху.

- Еге ж.

Вони вийшли до великого просторого вестибюлю. Весь цей час, їх постійно й ненастанно оточували агенти ОСБ та “Баскервілі”, купа сервісного персоналу та організаторів. Крізь скляні зовнішні стіни було видно натовп журналістів, що лаштував камери та мікрофони, а також доріжку, трибуну на підвищенні перед входом та два прапори Об’єднання обабіч неї - обидва затінені на знак скорботи.

- Перепрошую, - до них наблизилась одна із організаторів, - Ваша промова, пане голово! Синхронізуйте лінзи, щоб перевірити чи все працює!

За мить зовнішній світ наче застелила тоненька синювата пелена, а в полі зору з’явилися слова та речення. Леопольд почав читати.

- Картинка є? Чітка? Проговоріть початок, подивимося чи є голосовий супровід.

Голова кивав та говорив, намагаючись надати тим красивим, пишним, милозвучним, але, на жаль, пустим словам необхідного змісту. Голосовий супровід дійсно працював: озвучені фрази вловлювались і в лінзах вчасно з’являлися наступні. Проте залишалися тим же переливанням з пустого в порожнє. Як і будь-який хороший політик, Леопольд вмів перетворювати воду на вино, проте той день вимагав значно якіснішого виступу, і політик знав, що здатен його дати.

- Це геть нікуди не годиться. - повідомив голова, вимикаючи лінзи й оглядаючи присутніх, - Я не читатиму цю промову!

- Ну, у нас є ще п’ять запасних варіантів. Ми б погодили з вами та вибрали підходящу, якби ж ви приділили більше часу... - тим часом агнес позаду мовчки показав пальцями трійку, а організатор, зустрівшись з промовистим поглядом Леопольда, швидко відступила:

- Гаразд, дивіться, ось ця непогана...

- Ви не зрозуміли. - майже лагідно почав голова, - Я не читатиму своєї промови. Я її промовлятиму, як не дивно.

- Але ж, пане, це - найважливіша прес-конференція за останні... бог-знає скільки років! - жінка, вочевидь, розгубилась.

- Від неї залежатимуть стан і настрої усієї країни. - звідки не взялись втрутились аналітики.

- Ну, чудово. Радий дізнатися, що вам платять гроші за очевидні висновки. - Леопольд перейшов на ораторський тон, хоч люди довкола цього ще не збагнули і сприйняли його як просто підвищення голосу. Тим не менше, запанувала тиша. - Усіх людей, буквально, без перебільшень, шокує сьогоднішня заява. А ви хочете зробити оце, - він вказав на планшет у руках організатора, - моїм голосом, голосом парламенту і всього Об’єднання?!

Метушня довкола завмерла, і увага всіх сконцентрувалась на ньому. Леопольд же вправно використовував момент, як репетицію перед виступом.

- Людям треба показати, що нічого не розсипалось, не розвалилось і не щезло. Що країна, у якій вони жили до сьогоднішнього ранку, існує й далі, просто трохи збідніла. - наприкінці він стишив голос, - Непевність, сум’яття та страх - ці слова тільки заохочують до них, - голова вкотре вказав на планшет, - А людям потрібна емоційна близькість, відчуття єдності, як ніколи раніше. Ось що треба! Наперед готовими словами цього не передати.



R. Raven

Відредаговано: 08.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись