Глава 16

 Я бачив свято в її очах. Кожен хотів її поглядом, але моя рука, що лежала на її стегні, казала, що вона моя більше за будь-які слова. Спогади минулого вечора виринали  в моїй пам’яті спалахами, подібними до феєрверку – в кожному з них була вона. Зараз Таїса тихо спала, загорнена  у чорну постіль, її волосся нагадувало водоспад, а біле тіло контрастувало з темрявою, що панувала у кімнаті.

Годинник показував 07:00 ранку, я вже звик до такого графіку: постійна робота, конференції, бізнес-зустрічі, які бувало переходили у гуляння в нічних клубах – таким було моє життя.

- Доброго ранку. Ти так і не спав? – Таїса стояла босою посеред вітальні і все щільніше закутувалася у халат. Я просто дивився на неї. – Щось не так?

- Доброго… Я спав, просто…

- Ти впевнений, що ти спав? Може ти хочеш снідати?  – на її обличчі розквітла посмішка, і тут я зрозумів, що це миле створіння здатне захопити у полон будь-кого, і справжнім везунчиком по життю виявиться той, хто буде поруч із нею. – Таак, добре. Я бачу ти ще до кінця не прокинувся, тому даю тобі 15 хвилин, а я займу твою ванну. Подумай поки над тим, що хочеш на сніданок.

Вона затопотіла босими стопами, а мій халат, що у «енну» кількість разів був більший за розміром, нагадував шлейф плаття. Плаття, що колись вона обов’язково одягне у свій найщасливіший ранок, і тоді комусь скаже ствердне «так»…

Я не знав, що зазвичай треба робити, коли у тебе зранку в квартирі знаходиться «просто дівчина», а не чергова лялька, якій важливим було лише поїхати з тусовки на дорогій іномарці. Плюскіт води лоскотав мої нерви, а тіло відчувало її магічну присутність, на мить я вже зібрався піти до неї, та зупинився в метрі від дверей ванної кімнати. Вона співала. Так, наспівування невідомої мені мелодії, але як ніжно.

- Ой, ти… - Таїса вийшла з ванної і зупинилася прямо переді мною. – Макс, точно все гаразд? Ти дивно себе поводиш, можливо я тебе обтяжую своєю присутністю? Ти…ти тільки скажи. Ні, краще я піду збиратися, впевнена, Катя вже… Я піду…

- Не треба. Вибач.

- Що? – здається вона нічого не розуміла, її розгублений погляд говорив про страх в її очах.

- Вибач. Просто я не звик до такого… Ти тут зранку… Це якось неправильно… для мене.

Її очі вмить наповнилися сльозами.

- Це багато що пояснює. – Тая різко скинула халат і ледь прикрита рушником, з викликом подивившись мені в душу, пішла до кімнати.

Я пам’ятаю лиш як вона зі спини тихо прошепотіла «дякую, що приютив»  і ліфт заховав її  від мене у свої металеві обійми. Дурень. Зіпсував те, що могло б мати прекрасне продовження.