Метелик

Глава 20

Наступні шість годин я проведу в автобусі, сидячи поруч з Оленою і буду просто намагатися насолодитися музикою та змінними пейзажами за вікном. Ми їхали у Львів на HoReCaSHOW. Якщо чесно, я навіть не уявляю, що на мене там чекає. Після того як я почула розмову Макса і Аліси – усе, що зі мною відбувалося, було як в тумані – я пам’ятаю Олега, що тільки він хотів розкрити рота аби щось сказати, я вихором пронеслася повз нього на сходи, бо чекати ліфт означало б почати з ним розмову, а я не могла… Як тільки я забігла у кабінет, подзвонила Олена і запросила до себе – вигляд я мала кепський: розпатлане волосся, палаючі щоки і цокаючі зуби.

Здавалося, що у той день вже нічого не може мене здивувати, але ж ні – Олена вирішила взяти мене у Львів на якесь там шоу, що проводиться впливовими дядечками зі сфери обслуговування, і наш заклад, як один із представників готельно-ресторанного бізнесу мав бути там.

- Таю, ти як? Дати холодної води з лимоном? – Олена турботливо протягнула пляшку та зазирнула мені в очі.

- Ні, дякую. Я випила пігулку від нудоти, має допомогти. Просто треба дивитися на дорогу і захитувати не буде. – Так, я саме з тих людей, які обожнюють подорожувати машинами, але яким постійно робиться зле від запаху бензину та цих клятих пахучок, якими, таке враження, водії автобусів святять свої салони.

- Ну добре, відпочивай, може заснеш. Сподіваюся, хлопці не занадто галасують. – Вона кинула погляд на кухарів,які сиділи попереду. Там був і Олег, як шеф-кухар закладу він мав бути у числі перших на тому заході.

Я змогла лише посміхнутися у відповідь та швиденько повернутися до вікна, де мене чекала "захоплююча" програма зі змінними декораціями ландшафту. Проте, я тільки робила зосереджений вигляд, що мені до чортиків цікаво дивитися на безкраї поля, що змінювалися невеличкими селами, потім великими містами, потім знову полями чи водоймами – я відчувала його присутність, і навіть сидячи не поруч – вона давила на мене. Декілька разів я намагалася непомітно подивитися на нього з-під опущених вій, та останній раз Олег таки мене застукав – його погляд не відпускав, я дивилася не кліпаючи на його лице і мимоволі опустилася до губ, де їх кутики здригнулися у посмішці.



Уляна Ро

Відредаговано: 27.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись