Морозиво зі смаком кавуна

ВЕРЕСЕНЬ

Я навчаюсь у сьомому класі. Сьогодні перший день.Після довгої й виснажливої лінійки ми розійшлись по класах. Нам треба було обрати собі місця за партами. І оскільки нас чотирнадцять всім повинно було вистачити місця. Я так сподівалась що Мілана сяде зі мною, але сталось не так як гадалось. Мілана сіла з іншою дівчиною тож мені залишилось сісти зі Стефаном.
Як добре було в початковій школі, коли кожного третього ти вважав своїм другом. А зараз в школі я майже завжди сиджу сама. Інколи спілкуюся з Міланою. Та частіше усамітнююсь з телефоном і навушниками та слухаю улюблену музику.
Після школи я не ходжу ні на які гуртки, не ходжу до спортивної школи, та школи мистецтв. Я йду додому, а там все одноманітно. Прийшла, поїла, зробила уроки, відпочила, лягла спати.
Я не ходжу гуляти. Не спілкуюсь з друзями. У вільний час я пишу твори. І сьогоднішній день не виключення. У мене не має інтернету, тож для того щоб зробити проект треба піти в бібліотеку, знайти потрібну книжку, а якщо її там немає, то слухати довгі розповіді вчителя про те що, хто не хоче шукає відмовки, а хто хоче можливості. Але коли я все ж знайду потрібну книгу, тоді переді мною постає дуже багато роботи. А саме переписати потрібний матеріал, зробити ілюстрації, титульну сторінку, а все для того щоб вчитель сказав що йому потрібна друкована робота. І я засмучена викидаю свою п'ятигодинну працю в смітник.
Напевно в кожній школі є улюблениці вчителів, і ті кого вчителі критикують за все. От мене майже всі вчителі критикують за все. Як би я не старалась, писала все правильно і без жодної помилки, відповідала на всі запитання, мені ніколи не скажуть молодець. Вчителів у мені бісить усе: як я одягаюсь, мій почерк (за який най частіше знижають оцінки), манера поведінки, навіть як я розмовляю їм не подобається. Є звичайно в нас у школі вчителі які ставляться до всіх однаково. Але їх дуже мало і нормальні оцінки з двох трьох предметів не змінять всієї картини.
А про улюбленців вчителів, можу сказати що у нас — це Мілана. Навіть коли в контрольній одна задача розв'язана не правильно, їй все одно ставлять 12!
Загалом моє життя в школі дуже сумне, але мені подобається ходити до школи. Коли мене не дооцінюють це дуже класно. Спочатку я ображалася, а потім звикла, тепер мені це навіть подобається. Це весело коли думають що ти тупий, а ти знаєш що в душі геній. Може я й не дуже добре знаю алгебру, та суть не в тому. Я письменник, не математик. Та хто це оцінить, ніхто.
Ну а вдома я ніколи не можу відпочити. Мої нерви постійно наражаються на вибух. Сестра постійно влаштовує сварки, батьки її підтримують.
Найбільше мене засмучує те, що немає людини яка б мене розуміла. В когось — це найкраща подруга, або хлопець який заради тебе готовий на все, а в мене — це лялька, лялька яку я сама зв'язала. Ця лялька могла б бути мною, та між нами є одна відмінність, щастя в очах. І тому я розумію, що я найнещасніша людина на землі, навіть лялька щасливіша за мене.
Але знаєте я вдячна всім. Я розумію, що зараз це іспит, це як контрольна. І цей іспит буде продовжуватись, поки я його не складу, тому я вдячна всім. Я вдячна батькам за теплий будинок, за лагідне слово, просто за те що вони є. Вчителям за хоч якесь, але безкоштовне навчання. Я вдячна світу, за те що він є. Най важчим у моєму навчанні є те, що воно фактично відсутнє. Я не дуже розумію теми які пояснюють вчителі на уроках, та хіба є коли думати про теми якщо тебе закидають різними конкурсами, а відмінником, художником, поетом у нас вважають не мене. Та все ж це роблю я. А подяка, та нема її. Ну я вже почала малювати малюнок "права очима дітей''. Як добре що я постараюсь щоб мене не взяли на районну олімпіаду.
Оскільки у нашій школі дев'ятирічне навчання, а ми вже у сьомому класі, багато хто почав задумуватись куди йти далі, одні в 10 -11 класи, інші на певну професію. Я не знаю яку професію опанувати, тому далі піду в десятий клас в спортивний ліцей нашого міста. Де я живу залишиться таємницею



panny

Відредаговано: 26.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись