Імператор

Розділ 5

   "Мушля" відпливала від берегів Імперії. Яр дивився в магічні віконця, як віддаляється порт Ков, де не так давно відбулося справжнє побоїще. Хлопець з усіх сил намагався осмислити те, що відбулося з ним останнім часом, та це ніяк не виходило. В голові творилась справжня каша, події переплутувались, та очевидним було тільки одне: його життя уже не буде таким спокійним і розміреним, як раніше. "Що ж, хотів якихось змін, скаржився на одноманітну роботу, маєш! Тепер тільки й сподівайся, щоб тисячолітній маг виявився настільки милосердним і могутнім, щоб потурбуватися й про твою душу." - думав він зі злістю на себе, Імператора, та й на весь цей світ. 

   Бетті непритомно лежала в окремій каюті. Яр спіймав себе на думці, що йому не хочеться, щоб з нею сталося щось погане. Зак, водій корабля, запевнив його, що вона буде в порядку, варто лише відпочити. Пейрі черпають силу з енергії Вогню, а її достатньо в цьому світі. Звісно, той факт, що вони зараз знаходяться в Океані, наповненому іншою стихією, не йшов на користь, однак на Острові про неї подбають маги Ордену. Водій був не дуже балакучим, і тому вони пливли в абсолютній тиші. Лише іноді її порушували звуки від кнопок, за допомогою яких усе й управлялось. Раптом пролунала весела рок-н-рольна мелодія, що заповнила собою весь простір корабля.

 - Це що таке? - роздратовано запитав Зак.

 - Ем, мій телефон. Друг з роботи телефонує. - відповів Яр.

 - Тьма тебе забирай! Дай його сюди, не думай відповісти!

 - Це чому ж? - з недовірою запитав хлопець.

 - Ти що, ідіот? Імперські маги, котрі й створили технологію зв'язку, одразу нас відстежать. Во ім'я Світла, хтось коли-небуть почне думати головою в цьому світі, чи ні?

   Яр трішки розізлився, але потім віддав телефон Заку. Той, в свою чергу, натиснувши кілька кнопок, відкрив маленьке віконце, яке за допомогою магії не пропускало воду всередину, й викинув телефон в Океан.

 - У тебе є батьки, чи ще хтось, що захоче зв'язатися? - запитав уже спокійніше водій.

 - Ні, батьки загинули під час повстань нижчих рас вісім років тому.

 - Так, кепсько тоді було. Ось чому ми й прагнемо звільнити Шавія, щоб такого більше не повторювалось.

 - Мене, до речі, в цьому турбує одне питання. Хто сказав, що Шавій, якого зрадили люди, захоче створювати для всіх кращий світ? Особливо я, будучи могутнім магом, що провів тисячі років у в'язниці, вирвавшись, захотів би помститися.

 - Бачиш но, тому ти й не він. Звісно, помста буде, та її чекають лише члени лжединастії. Саме їхні предки й здійснили цю зраду, а всіх змусили вірити, що все було інакше. Вінсент Кронлі був тим, хто все організував, і аж ніяк його не оголошували спадкоємцем Імперії.

 - Та все ж, уяви, тисячі років тюрми. Люди й за набагато коротший час з глузду сходили. Де гарантія, що він не захоче просто знищити цей світ?

 - Таких гарантій немає, однак ми віримо в те, що він любить своє творіння. Авінанд - це і є його справа, до цього тут жили купки народів, які те й робили, що воювали. Він об'єднав їх, показав інший шлях, і я не думаю, що комусь захочеться просто взяти й зруйнувати власний дім, тільки тому, що в ньому завелася кучка паразитів, жадібних до влади.

 - Що ж, сподіваюся це так. Просто не люблю сліпо вірити у щось, абсолютно не покладаючись на власний мозок. 

 - Ну, воно й вірно. Однак, у тебе буде можливість поговорити з Шавієм. В процесі ритуалу, який ти мусиш пройти, ти зустрінешся з ним один на один, і зрозумієш, що це все на краще, що він і є тим, хто нарешті наведе порядок у цьому світі. 

 - Ну, це уже вселяє хоч якусь надію. Ато оці всі самопожертви якось не моє. Сподіваюся, в його новому світі й для мене знайдеться місце, і він відповість, чому саме я.

 - Нам всім це дуже цікаво. - раптом пролунав тихий жіночий голос, в якому чулися нотки сарказму.

 - Оу, ти оговталась. Ще й на воді, дивовижно. - промовив Зак, побачивши Бетті, котра вийшла зі своєї каюти.

 - Так просто мене не позбутися. - усміхнулася пейрі. - Бачу, ти протверезів, і навіть заспокоївся.

 - Що толку битися головою об стіну, якщо вікна і двері замуровані намертво. - відповів Яр. - Ти як, виглядаєш паршиво.

 - Ой, невже ти хвилювався? Я то думала, що ти зараз тільки й думаєш, як свою шкуру врятувати.

 - Звісно, думаю. - усміхнувся хлопець. - Та твоє фаєр-шоу було вражаючим, не хотілось би більше ніколи такого не побачити.

 - Ой, ну тебе. Там загинуло багато людей, через тебе, між іншим, а тобі все жарти.

 - Вони загинули через себе, через те, що самі готові були вбити нас, якби вийшло. Тому не потрібно тут шукати винних, людям пора навчитися брати на себе відповідальність за власні дії. 

 - Ой, ти диви, як ми заговорили. А ще кілька годин тому ти й чути не хотів про відповідальність, яка стоїть перед тобою. Між іншим, на кону доля світу.

 - Ну, я цього не хотів. Не можна мене звинувачувати у тому, що я не приймаю рішень тисячолітнього мага, що хочу жити своїм життям. Цей світ, ця Імперія, всі народи Авінанду не зробили за двадцять три роки мого життя нічого такого, що я б хотів жертвувати собою заради них.



Тарас Ковальчук

Відредаговано: 25.04.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись