Розділ 34

   Останні промені сонця осяяли своєю помаранчею небо над Кодгардом, затримавшись на горизонті. Яр знав, зараз усі стихії пильно стежать за тим, що відбувається у центральному парку столиці. Сьогодні, без сумнівів, один з найважливіших днів у його житті. Він – Імператор. Всі це визнали, прийнявши на церемонії його присягу. А зараз відбудеться весілля з тією, кого він безмежно кохає. І все буде добре. Й байдуже, що в кожній молекулі повітря навколо відчувається напруга. Байдуже, що його не розуміють власні піддані. Як, загалом, байдуже й на прокляте пророцтво Теї.

   З самого ранку Яра щось мучило, гризло, пошкрябувало всередині. Щось було неладне, і він це відчував. Але ж, з іншого боку, події відбувалися згідно з планом. Так, Бетті вела себе холодно й відсторонено. І він прекрасно знав, що сам у цьому винен. Він першим почав віддалятися від неї. Та все владнається. Точно! Вона, та й решта революціонерів, що стали справжніми друзями після всього пережитого разом, зможуть побачити ситуацію під іншим кутом. Так, як усе бачить він. Тея помилялась. Він – не Шавій. З ним не повинно все статися так, як три тисячоліття тому з темним попередником. Тільки що ж так шкребе, ниє глибоко в нетрях підсвідомості?

   Центральний парк сьогодні виглядав просто неймовірно. Жителі Кодгарду на славу постаралися, щоб вразити нового правителя. І хоча кругом за всім стежили суворим поглядом мармурові статуї представників династії Кронлі, Яра це зовсім не хвилювало. Він розумів, що це частина історії, і нищити її немає жодної потреби. Він ж не тиран, і не диктатор. Вперед, у світле майбутнє, потрібно рухатися, зважаючи й на минуле. Тим паче, що скульптори подбали й про нього. Імператор мало не розчулився, коли доглядачі парку презентували новий постамент – обсидіанового його ж, що обіймає рубінову Бетті. Статуя була відносно невеликих розмірів, не в повен зріст. Однак, знайшла своє місце на верхівці головного фонтану. Тож зараз новий правитель зі своєю Імператрицею височіли над рештою «мовчазних жителів парку».

   Кругом вже зібрався чималий натовп. Всі погляди були звернені на них – Темного Імператора в елегантному смокінгу та його наречену в палаючій сукні. Так, маги добряче попрацювали над її вбранням, надаючи йому різноманітних ефектів. Зараз здавалося, що вогняні промені грайливо огортають струнку талію, стікаючи донизу, де просто зливаються зі світовою матеріє біля її ніг.

   Схоже, тепер вони стали заручниками власних образів. Обсидіан та рубін символізують їх як мармур та золото правителів Кронлі. Саме з цих мінералів виготовили арку, під якою молоді зараз приносили клятви, окутавшись в останні промені сонця. Усе дійство відбувалося під керівництвом нового верховного очільника панівного культу – біса Вакла. Нині тіньовий народ прийняв на себе функцію релігійного наставника для всіх жителів нової Імперії. Звісно, це насторожувало багатьох людей, та сперечатися з таким порядком ніхто не посмів. Та й біси поводилися стримано й скромно, з повагою до інших народів.

 - Я, Яр Вінстер, перед обличчям стихій, вищих та нижчих, та праматері Тьми зокрема, присягаюся бути для тебе турботливим та вірним чоловіком. Клянуся кохати, поважати та піклуватися про тебе з цієї миті і до кінця життя.

 - Я, Елізабет Лесард, перед обличчям стихій, вищих та нижчих, та прабатька Полум’я зокрема, присягаюся бути для тебе турботливою та вірною дружиною. Клянуся кохати, поважати та піклуватися про тебе з цієї миті і до кінця життя.

   Клятви були принесені. Лідер панівного культу дав своє благословення. Священний ритуал проведено, і молодята злилися в поцілунку. Вона все ще кохала його. Яр зрозумів це одразу. Не зважаючи на обставини, образи та сумніви, це був цілунок закоханих, рідних людей.

 - Я кохаю тебе, іскорко. Шалено кохаю, - прошепотів Як, поки народ навколо пристрасно аплодував та вигукував вітання.

 - Я знаю. В цьому не сумнівалася ніколи. Все добре, залишимо наші проблеми на потім. Зараз давай просто святкувати.

   Яр усміхнувся. Кращої відповіді годі й чекати. Вони повернулися до натовпу і почали приймати їхні привітання й побажання. Це були його люди, його піддані.

   Весілля в Імперії прийнято святкувати всю ніч. З заходу сонця до моменту його появи над обрієм. Офіційну урочисту частину було завершено, тож настав час грандіозної гулянки. Маги-організатори працювали зараз на повну. Миттєво люди почали виносити столи та стільці. В повітрі сформувався справжній конвеєр зі столових приборів, страв та пляшок з найрізноманітнішими напоями. За межами парку по всій столиці працювали бари та паби, готові прийняти кожного охочого приєднатися до святкування, а заодно й відпочити за рахунок нового правителя. Подібне відбувалося й в інших містах нової, третьої Імперії. Весілля транслювалося на всі екрани великої держави. Мабуть, навіть Тіпун Кронлі зараз дивиться, як в його домі хазяйнує новий господар.

   Певний час Яр все ще відчував неладне. Було не по собі, та дуже швидко його затягнуло у вир загальних веселощів. Усі навколо пили, гуляли та раділи. Періодично то тут, то там долинали вигуки на кшталт: «За здоров’я  молодят!», «Нехай процвітає нова династія Вінстер!» тощо. Ярові навіть здалося, що і його дружина нарешті заспокоїлась та веселилася з усіма. Та все ще в повітрі відчувалася клята напруга. Так, ніби ось-ось щось повинне трапитись. Щось, що переверне усе з ніг на голову. «Можливо, це просто нерви? Сьогодні ж і так відбулося багато чого. Тож вгамуйся та потанцюй зі своєю дружиною», - заспокоював себе Яр.

   Всю ніч в центральному парку лунала жива музика. Тут зібралися талановиті музиканти зі всієї Імперії. Звісно, усім їм не вистачало чарівних голосів сізі. Та що ж поробиш, цей народ зрадив свого правителя, порушив священну клятву. Ті, хто не мали відношення до повстанців зараз просто чекали, що ж буде далі. Доходили чутки, що більшість з них знайшли прихисток в Королівстві, побоюючись нового Імператора.