Місто - Карнавал

Глава 17. Ніжність подиху

 

Будинок Петра знаходився, вважай, за містом. Невеликий, проти тих, які стояли по сусідству, двоповерховий. Підземний цокольний гараж, на першому – кухня з вітальнею, вінтажні сходи нагору, а там три великі спальні. Після однокімнатної квартирки на Троєщині Аню, звісно, вразило. Простора кухня, одна вітальня така, як вся її квартира була за площею. Все облаштовано зі смаком, без зайвої химерності. Затишно.

«Чоловік» чемно запропонував їй обрати одну з вільних кімнат, допоміг занести нагору валізу з речами, які Аня взяла на перший час. Не квапив, дав час облаштуватися.

– Будь ласка, відчувай себе вільно, нічого не соромся, бери, що треба. Я б не хотів, аби тобі було ніяково.

Навіть вечерю сам приготував. Хоча, не приготував, замовив заздалегідь та все накрив, покликав. Ні, романтики Петро не робив. Що додало йому бонусів в очах дівчини. Просто все гарненько розставив, спитав, чи хоче вона вина? Оскільки Анна відмовилася, сам теж не став вживати нічого з алкоголю, хоча колекція у нього в барі стояла багата.

Вечір минув весело та невимушено. Поділилися враженнями про зустрічі, які проводили. Аня, водночас сміючись та обурюючись, розповіла Петру про обіцянку Влада Сенченка. На якусь мить його обличчя спохмурніло. Дівчина вловила це і сама здивувалася. Чого б це його напружувало? Втім, його погляд та вираз обличчя відразу же став звичним.

– От нахаба! – крізь усмішку, промовив. – Сподіваюся, ти знайшла, що йому відповісти?

– Він… я не знаю, як пояснити свої відчуття. Дивний? Так, звісно, відповіла, – поспішила додати Аня, спостерігаючи за його реакцією. – В міру чемно, в міру відшила. Адже у нас контракт?

Петро кивнув. Аня ще відмітила про себе, що він вже котру добу не спить, кілька годин після весілля хіба ж рахуються? Але виглядав напрочуд бадьорим. Не скажеш, що ночі були безсонними.

– Ти справді чарівно танцювала там у парку! – раптом сказав Петро, взяв до рук пульт та увімкнув музику. Щось таке повільне і дуже ніжне. – Я чесно замилувався! Без всякого сценарію! – він підійшов до Ані та зробив запрошувальний жест.

Несподіваний комплімент неймовірно зігрів душу. Дивно, та Аня раптом відчула, що не чужа в цьому домі. Ніби жила тут давно і до всього звикла. Ніби його присутність дарувала тепло, ніжність. Було дуже комфортно в його обіймах, а музика лише підкреслювала це відчуття. Лилася луною, віддавалась всередині, в серці, та дарувала надію.

Його поцілунок став закономірним і очікуваним. Тілом полилася насолода. Все завмерло навколо. Щезло. Пішло за межі Я. Було просто добре.

Петро обережно провів по її волоссю та відступив на крок. Якраз завершилась мелодія. Якийсь час вони ще стояли й роздивлялися одне одного. Він ще провів по її щоці кінчиками пальців, торкнувся губ, які ще палали від поцілунку. Промовив:

–  Я не буду тебе квапити. Все розумію.

У цю мить Аня зробила крок назустріч йому. Хотіла цього. Привабливий, гарний щирий, до того ж – чоловік. Чому ні? Мерехтіло всередині.

Тим більше, що подобається їй. Якщо це справді взаємно, нема сенсу відмовлятися. Варто насолоджуватися миттю. Вона простягнула руку та стала розстібати ґудзики на його сорочці. Простір навколо заповнювався бажанням. Ніби відчуваючи настрій хазяїна, змінився і ритм музики, заграла інша мелодія. У ній теж була пристрасть. Петро зачекав лише мить, після чого розстібнув блискавку її сукні, яку до вечері вдягнула вона. Ще мить, коли відступив на крок, роздивляючись її в одній білизні, і кинувся голодним хижаком. 

До спальні далеко, нема бажання зволікати. Диван у вітальні – зручно та близько. Решта одягу летить у різні боки, а залишається пристрасть у чистому вигляді.

Хоч би тільки Тарас зараз не заявився…

***

Було дивно. Ніч яскрава та ясна, місяць нишком заглядав у кімнату крізь нещільно прикриті портьєри. Петро був поруч, давно спав. Аня крутилася у незнайомому ліжку і не могла заснути. Думки та сумніви (ага, де вони були раніше?) не відпускали. 

Намагалася розібратися, що у неї з Петром? Вона погодилася на авантюру місяць тому, а сьогодні, тобто вже вчора, зробила другий крок. Чи справді він подобається їй? Чи відчуття затишку та задоволення можна вважати щирим? Чи кохає його? Чи може бути так, що з її боку це був звичайнісінький розрахунок, який виводить її на інший рівень життя та достатку.

Думати про себе у такому ракурсі було неприємно, але воно нав'язливо крутилося всередині та не давало спокою. Оно як тітка Роза відразу відчула вигоду, і куди поділися всі показні моральності? Невже і вона міркує такими ж категоріями? Петро вигідніша партія, ніж Тарас?

А що насправді відчуває він? Це дійсно щиро чи тимчасове захоплення? Бажання отримати самку, яка волею випадку опинилась поруч, чи, можливо, у нього просто давно не було жінки…

Господи, чому ж все так складно?!

– Та спи вже, Аню!  Сьогоднішня твоя безсонна ніч ніяк не вплине на те, складуться наші стосунки, чи ні! Хіба це має значення? Насолоджуйся!

Невідомо, чому та Аня усміхнулась.

– Сам теж не спиш… – зауважила.

– Та крутився ж хтось занадто! Збудив мене, – він удав, що ображений. 

– Даруй, піду в іншу кімнату, – вона навіть встигла сісти на ліжку.



Лія Щеглова, Йєн Северін

Відредаговано: 15.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись