На балконі шостого поверху

3. Хворе кохання

Вранці Віра кудись пішла. В грудях у Андрія ніби заворушилося щось холодне. Повернеться? Ні?

Увечері вона повернулася, не зронивши ні слова. З тих пір вона оселилася в нього на балконі й майже не виходила звідти.

Віра виходила з дому вранці та зникала на цілий день. Поверталася поночі втомлена, безсила, іноді мокра як хлющ від проливного дощу. Андрій  кутав її в ковдру і поїв зеленим чаєм. Лише тоді вони мали змогу поговорити вдвох.

Та одного разу вона не прийшла. Її не було тиждень. Андрій шукав її по всьому місту, просиджував годинами на площі. Він сподівався знову побачити дівчину, яка роздавала квіти перехожим, купувала дітям шоколад, влаштовувала пікніки в парку і пригощала перехожих, малювала на асфальті кольоровою крейдою, писала пісні і щиро любила людей.

Вночі він захотів напитися. Бар «Night Sun» знаходився зовсім поруч, тож Андрій без роздумів попрямував туди. Взявши в руки склянку, він сидів і думав про Віру Крижевську, про те, як ця дівчина покинула його. Як вона взагалі опинилася поруч та змусила запросити себе до квартири?

- Не пий. Облиш чарку! Чому ти це робиш? – запитала Віра.

- Без тебе нудно вдома. Погано самому.

- Без мене погано, а без голови на плечах, значить, добре?! Якщо ти слабкий, зовсім не обов'язково це показувати.

Хлопець відсунув від себе чарку.

- Чому ти пішла?

- Я ховаюсь. Від них. Від вас.

- Від кого?

- Від людей. Люди не люблять тих, хто від них відрізняється. Поодинці захоплюються ними, а коли збираються разом, починають боятися, що збудована ними система, до якої вони так звикли, буде зруйнована такими от «ненормальними». Так буває.

Андрій зрозумів, що вона каже, але не знайшов відповідей на конкретні питання. Тим часом, Віра продовжувала говорити:

- Знаєш, доки ти спав, я відмикала твої двері своїм ключем і спала на балконі…

- Чому ти не показалась мені?

- Бо ти такий як вони.

- Неправда!

- Такий. Навіть брешеш собі так само. Це до мене ти добре ставишся. А так…

- Я до тебе більше, ніж добре… Я люблю тебе, а ти поводишся так дивно й незрозуміло, що мене постійно трясе в пропасниці від того, що я не знаю чого від тебе взагалі можна очікувати!!! Я навіть вже не можу зрозуміти хто я і що зі мною!

- П'ять разів ти повторив слово «я», а «ти» прозвучало лише один… Ти любиш свої відчуття поряд зі мною, а не мене, хоч сам цього не усвідомлюєш.

Андрій не вмів давати відсіч її словам. Він все намагався щось заперечити, та Віра все одно його не слухала.

- Андрію, я дуже люблю свої почуття поряд з тобою, це завмирання подиху, цю ейфорію, що проникає в кров, коли я бачу тебе. Та я ще не можу зрозуміти чи кохаю я саме тебе. Я не знаю.

Віра взагалі не хотіла показуватись йому на очі. Вона збиралася переконати його не пити, але зовсім не чекала на таку відверту розмову. Вискочивши на вулицю, дівчина побігла кудись подалі, аби лишень зникнути.



Эллен Пайпер

Відредаговано: 10.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись