На межі міста і лісу

ІСТОРІЯ РУДОХВОСТИХ (гніздо білок-2)

 

Після того, як поряд з моїм балконом оселилася сім’я білочок, кожен день приносив нові пригоди.

Коли білченята вперше визирнули з гнізда їм був місяць від народження. За тиждень вони підросли і весь час гралися на даху балкона. Та чим сміливіше лазила та бігали білченята, тим частіше хтось з них летів донизу. Тільки не Філософ! Йому вистачило одного разу. На те він і розумник, щоб вчитися на помилках. А його брати-сестри падали принаймні через день.

Моя хрещениця Лєра влаштувала справжню варту на тому боку будинку, куди могли впасти білченята. Всі її друзі навчилися обережно ловити білченят — не руками, а   сумкою (досвіду з банкою нам вистачило минулого разу). І якщо помічали рудохвосте маля, що вилетіло з гнізда, одразу несли його до мене, щоб повернути додому. Я постійно знімала та ставила на місце бічну раму балкону.

Залишити вікно відкритим не можна, інакше нам з котом не сидіти вільно на власній території. Тільки скло та залізна сітка боронили нас від вторгнення маленьких рудих піратів. До того ж, не хотілося, щоб котик навчився поганому в "сусідів" і теж спробував літали...

Операція "Повернення" нашою рятувальною командою була вже добре відпрацьована, аж раптом нам кинули новий виклик. Одне білченя підступно вкрали!

Мене не було вдома, коли вартові сповістили атамана-Лєрку, що у "визначеному квадраті" знову впав "рудохвостий об'єкт". Але зловити і повернути білченя неможливо. Його схопив якийсь хуліган з другого під'їзду та втік. Коли білка відчуває небезпеку, то голосно пронизливо кричить: "Ай-ай-ай-ай!" Крик білченяти розносився на весь двір. Команда рятувальників бігала за хлопцем, намагалася його оточити та відібрати білченя, але викрадач втік додому і через вікно повідомив, що поверне білку тільки за великий викуп.

— Скільки-скільки він вимагає? — перепитала Лєрочка. — Зараз я розберуся...

Викрадач білок — хлопець років десяти-одинадцяти, значно старший від рятівників. Лєрка обрала на дитячому майданчику найсуворішу молоду матусю, наскаржилася їй та поросила допомоги у звільненні "заручника". До викрадача додому прийшла грізна делегація, відібрала маленького "заручника" та попередила, щоб більше такого не було, інакше він пожалкує. Лєрочка показала хулігану кулак і чемно подякувала за допомогу.

До вечора рятувальники доглядали білченя, напоїли його з піпетки водичкою, бо знали, що перша загроза для малюка, який випав з гнізда — зневоднення. Матуся-білка весь час була поряд, спостерігала з дерев, бігала слідом за дітьми та дуже непокоїлася.

— Ти просто "швидка допомога", як Чіп і Дейл! — сказала я Лєрочці, коли дізналася всю історію. — Молодець!

Нарешті звільненого Заручника повернули у гніздо... але звідти визирали лише ТРИ руді мордочки! Де четвертий?

Ми відрізняли з білченят тільки Філософа, дуже він був незвичний: найчервоніший, найменший, завжди спокійний із мрійливим і водночас серйозним поглядом. На щастя, Філософ був на місці.

Прибігла білка-матуся, загнала діток у схованку, а сама знову з'їхала головою донизу по трубі та стрибала  на деревах довкола. Теж шукала Четвертого.

Раптом я побачила білченя на великій тополі поряд з будинком. Поки рятувальна команда Лєрочки звільняла Заручника, впало ще одне білченя і цього ніхто не помітив. Оговтавшись після падіння, малий рудохвостик намагався сам повернутися у гніздо. Але ходу туди не знав, по трубі в жодному разі влізти не міг, тому інстинктивно поліз на найближче велике дерево. Він повільно пересував лапки і повз по стовбуру вгору, дуже схожий на помаранчеву жабку з пухнастим хвостом. Четвертий був майже на рівні рідного гайна, але метрів за вісім від нього.

Ми з Лєркою показали його мамі-білочці. Коли йшлося про її діточок, білка дуже добре розуміла людей. Помітила Четвертого і хутко пострибала до нього на тополю. Але назад до гнізда білченя не принесла. Білка-матуся розривалася між трьома дітками у "таємній кімнаті" та одним на тополі. Бігала туди-сюди та шукала якийсь вихід для об’єднання родини.

Очевидний вихід був: покінчити з урбанізацією, та вивести дітей назад у природу. Для цього малим білченятам треба якось перелізти на виноградну лозу, бо спускатися "на пожежному ліфті", тобто по залізній трубі, значно складніше. Доросла білка вистрибнула зі схованки на дах балкона, пробігла його та стрибнула на виноград біля кухонного вікна. Відстань була десь півметра. Троє білченят спочатку бігли ланцюжком за нею, та коли зрозуміли, що треба стрибати, розвернулися та втекли назад у гніздо.

Білка обігнула балкон, влізла по трубі до гнізда, знов показала діточкам хід на дах, повела їх за собою, стрибнула... Три руді мордочки визирнули з краю даху, подивилася на маму, нерішуче перезирнулися... і білченята повернулися у гніздо.

Білка-матуся загарчала. Виявляється, навіть білочки вміють гарчати, якщо їх довести! Знову і знову доросла білка повторювала маневр, сподіваючись, що рано чи пізно діти стрибнуть за нею. Вона проводила справжні військові навчання. Але двоє білченят спочатку бігли за нею, а потім поверталися додому.

Тільки двоє, бо Філософ швидко зрозумів, що все повторюється по колу. Нащо тоді метушитися? Він сидів на даху біля гнізда, щоб нікому не заважати, а повз нього туди-сюди невтомно бігали білки: в один бік – три, а в інший — дві. Поки всі тренувалися, найменше білченя думало про життя. Отак бігаєш, бігаєш, наче білка у колесі, а який сенс?.. Якби раніше його не прозвали Філософом, назвали б зараз.



Эллин Крыж

Відредаговано: 03.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись