На вістрі леза

Ціна гри. Частина 19: Довгі язики

  Проминуло вже кілька годин, як веселе товариство по­чало святкувати. Спершу їх не хотіли пускати в салун, але коли Бартолом’ю поклав на прилавок п’ятдесят доларів й замовив по келиху пива кожному відвідувачу, їх прийняли з розкритими обіймами. Цього вечора вони задавали темп від­починку в барі. Вже за декілька годин пияцтва Ерл витанцьо­вував на столі під якусь ірландську мелодію, яку награвали місцеві музики, а Бартолом’ю бив по своєму животу, як по барабану, в такт пісні. Джей змагався з якимось місцевим у метанні ножів в ціль, але його окомір був безнадійно збитий двома пляшками віскі, розпитими на пару з ірландцем. Карл відчував себе чудово й також здерся на стіл, намага­ючись повторювати рухи Ерла. Той почав давати йому коман­ди, неначе в школі танцю й вони разом вибивали бруд і пил з закіптюжених часом дошок столу. Власник закладу не про­тестував, бо платили вони по-королівськи. Лише Грегорі за­лишався тверезим і випив тільки дві чарки віскі. Він хотів піти з Джорджем, але той відправив його до інших, сказавши, що ще приєднається до них. Тому він сидів, крутив по столу красиво ограненою скляною чаркою й з сумом дивився на дике свято товаришів. По його глибокому упередженню свят­кувати доки було рано.

- А знаєте банду. Так бб...банду «Діра в стіні». Ну їх ще дикими називають. Чи дивними, не пам'ятаю. Так от, ми нещодавно задали їм такого пеееерцю!!! - горланив на весь салун Бартолом'ю. Лікар тут же гахнув його каблуком свого черевика по нозі, аби той замовчав. Тим часом той натяку не зрозумів. - Ні. Чесссно кажу! От просто при... при... як же це? Лягаюся, лякаюся, сягаюся. О! Присягаюся!

- Замовкни, дурню! - шикнув на нього Грегорі.

- Так, цей здоровило каже істину! - підхопив Ерл.

- Якщо ти звідти не злізеш, я тебе сам спущу! Поналигалися, неначе свині й підставляєте нас усіх! Замовкніть!

- Та хай ці пришелепкуваті бандити йдуть сюди, ми й втрьох їм покажемо, як правосуддя приходить у місто! - підплив на ватних ногах до столу Джей.

- Від кого-від кого, містере Чейз, а від вас я такого не очікував, - склав руки в замок Грегорі. - Швидше б тут з’явив­ся Джордж. Він знайде на вас усіх управу!

- Ой, я напевне влив у себе надто багато! Треба вивіль­нити для нового, - помітив Карл, зліз зі столу й попрямував до виходу. Швидше за все він поплентався до сортиру, який був за будівлею. Грегорі осудливо подивився на своїх друзів.

- Який ви чудовий подаєте йому приклад! Що з нього буде, якщо він і далі піде цим шляхом?

- Ми ж просто святкуємо! Розслабся. Це лише репет... репет... гик-ція перед Каспером! - образився Ерл. Грегорі насупився й нічого не відповів. Проте, кинувши погляд на вікно він помітив, як за Карлом швидко попрямувало ще декілька постатей.

- Мені здається, Карл у небезпеці! Нам слід йому допо­могти!

- Звісно, він у небезпеці, там всюди «міни»! Лише самі стійкі доходять до сортиру! - засміявся Бартолом'ю й сповз під стіл. Грегорі схопився з місця й побіг до виходу. Цього разу зброю ніхто в нього не намагався забрати, тому він відразу вихопив револьвер з кобури й вибіг на вулицю. Там же він почув уривок розмови.

- Ясна річ, що це той, який потрібен. Щойно його ком­панія горланила про нашу банду! Забираємо шмаркача й повертаємося в табір. Гек буде дуже невдоволений, якщо ми примусимо його чекати. - тут вони помітили Грегорі.

- А ти ще що за... - він не чекав, коли вони збагнуть свою помилку й швидко поцілив обох співбесідників. Потім він поспіхом оновив барабан револьвера й вихопив другий. За рогом на нього вже чекали, але його більш низький зріст врятував його від атаки довгов’язого чолов’яги, який в силу дурості, готувався цілити на рівень своєї голови. Гре­горі витратив на нього три кулі й залетів за ріг, наводячи на наступного ворога. Він встиг укласти його на землю, коли зачув голосний окрик:

- Стій! Інакше хлопець помре. Поклади револьвери на землю, - бандит тримав Карла з приставленим до голови пістолетом.

- Не бреши, він тобі потрібен для здачі Геку. Ти його не вб’єш! - відказав лікар.

- Так? - чоловік звів курок й міцніше притис дуло до скроні юнака. - Скажу, що він пручався.

- Добре-добре. Я покладу револьвери. Бачиш? Ось, по­клав. У мене порожні руки, - англієць підвівся й підняв руки догори долонями до бандита. - Усе буде добре, - посміх­нувся він до Карла.

- Твоє «добре» завершилося, - відказав бандит й ви­стрілив в лікаря. Той схопився за груди й упав додолу.

- Грегорі! - заволав Карл.

- Передавай всім у пеклі, що Саламандра Джек приєд­нається до них ще не скоро, - сплюнув на землю бандит, і разом з двома спільниками розчинився в ночі.

  Через декілька секунд з салуну вивалила купа народу, на чолі з Джеєм, якого ледь тримали ноги. Вони тут же запримітили двох убитих біля входу, одного за рогом, пора­неного в проході та самого Грегорі, який важко дихав, при­тиснувшись до землі. З його грудей текла тонка цівка крові.

- Чорт... чорт... чорт! Г регорі, що з тобою робити? Ска­жи, що робити!

- До лікаря його, що робити! - сказав власник салуну й свиснув до когось. На свист з’явився юнак, дуже схожий на нього. Певно, то був його син.

- Френку, швидко по лікаря Портмана.

- Портман - це англійська фамілія, чуєш Грегорі? Усе буде добре!

- Не кричи на мене, п’янюча фізіономія, - з натугою відказав Грегорі, - я доки не вмираю. Краще дотягни мене до салуну й дай у руки свічку. Мені боляче й дихати склад­но, але я не знаю, чи є пневматоракс.

- Нічого не зрозумів з того, що ти лепечеш про торакси...

- А тобі й не треба, виконай те, що почув. І відправ когось за Джорджем. Карла схопили. Він у них.

- У кого?



Окнемуан

Відредаговано: 30.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись