На вістрі леза

Ціна гри. Частина 20: Фінал

  Усі збори завершені. Усі приготування зроблено. Вони вже були на підступах до Дияволової вежі. Проте ніхто не розумів, у чому, власне, полягає план. Джордж хотів на­лякати бандитів тим, що одягнув їх в однаковий одяг, роздав по срібному пістолету та по чотири димові шашки? Благо, хоч був динаміт, а то взагалі дивина. А ще незрозуміло для чого йому потрібне вугілля. Він лише дав їм інструкції й ска­зав, що вони зрозуміють, що робити.

  Сонце нещадно пекло й так розпечені думками голови розбійників. Гек Тейт стояв біля зв’язаного по руках Карла з Ле Маном Джорджа й чекав. Він вдивлявся в горизонт і че­кав. Минуло вже п’ятнадцять хвилин опівдні, а нікого ще не було. На ближньому пагорбі з’явилися густі клуби диму, який довгий час не розсіювався, а лише наростав, розповзаючись в усі боки. Раптом з нього виринув вершник в пончо та з сірим капелюхом на голові. Він здійняв коня на дибки й здійснив зі свого пістолета постріл у небо. То був сріблястий Ле Ман. З коня вершника осипався примарний чорний пил, і здавалося, його оточує сама чорна магія.

- Я, Пітер Сендлейк! - закричав вершник. - Я повер­нувся по Гека Тейта! Усі інші мені не потрібні. Можете заби­ратися звідси, якщо вам дороге життя!

- Господи, він же помер більше двох років тому! Він повернувся з могили по нашого ватажка! Рятуйся! - закри­чало декілька горлянок й бандити кинулися до коней.

- Стояти! - рявкнув Тейт й поцілив у спини двох перших бігунів. - Це всього лише вистава, аби вас залякати!

  Аж тут з іншого боку теж з’явився дим і такий самий вершник з сріблястим пістолетом:

- Якщо бажаєте померти, лишайтеся!

  Прямо після того по інший бік виник іще один, а потім іще, й іще. Вони оточили банду півколом, даючи їм лише один коридор для відступу. Як мінімум восьмеро застрибнуло на коней та подалося у вільне від «примар» місце, подалі від них, геть через прерію. Враховуючи вбитих динамітом в готелі, та застрелених щойно самим Тейтом ще двох його посіпак, шанси майже зрівнялися. Восьмеро проти шести. Саме шести. Грегорі не міг прогавити таку подію й не зва­жаючи на біль та подвоєну смертельну небезпеку через свою вразливість все ж поїхав з друзями.

  Вершники наблизилися. Тепер було видно, що їх коні були обмазані вугіллям, а вони самі геть різні, та й Ле Ман був лише в одного. Гек Тейт голосно поплескав в долоні й знову перехопив свого револьвера.

- Тобі в театрі працювати, а не стрілятися з бандитами, Пітере. Чи Джордж... Так тебе тепер називають? Взяв ім’я свого улюбленого названого батька й кумира? Думаю, йому має бути соромно після такого. Проте ти забуваєшся. Хлопчина ще досі у мене. - Алонзо, Ерл та Бартолом’ю, зрозумівши, що маскарад уже ні до чого, замі­нили пістолети на гвинтівки.

- Відпусти хлопчика! - наказав Джордж.

- Минули часи, коли я слухав, твого наказу! Прощавай малий! - Гек уже хотів було вистрілити в юнака, коли той раптом схопився на ноги, й вільними руками ухопив Тейта за правицю. Той випадково вистрілив й зачепив свого поб­ратима. Ерл, Бартолом’ю й Алонзо почали стрілянину з да­лека. Вони були на безпечній від пістолетів відстані, коли самі могли вільно діставати бандитів. У них самих з гвинтів­ками залишилося лише двоє, та й тих вони цілили в першу чергу. А от Грегорі, Джей та Джордж полетіли на суперників, пришпоривши коней. Залишки банди, а саме Ленні та Сала­мандра Джек, устигли застрибнути на коней та подалися навтьоки. Гек Тейт відбився від Карла, який встиг декілька раз ударити його в обличчя, відштовхнувши ногою. Добивати юнака у нього не було часу й він гайнув на свого рудого східного жеребця та чкурнув за товаришами. Троє друзів почали погоню, тоді як інші зайнялися недобитками та бла­гополуччям Карла.

- Саламандра мій! - прокричав Грегорі й круто повер­нув вправо, аби перехопити свого кривдника. Вони майже порівнялися круп до крупа, й бандит вибив з рук лікаря ре­вольвер. Але стріляти відразу по ньому не став:

- Ну і наскільки ти сміливий без зброї?

- Ще не перевіряв, - відповів той, вихопив з рукава свого мініатюрного пістолета, розрядив його в голову Сала­мандри Джека й знесилено похилився на шию коня. Його рана відкрилася й з сорочки стікали важкі краплі крові. Тим часом Джей поцілив Ленні й той злетів з сідла та безвільною лялькою покотився по камінню.

  Джордж та Гек у весь опір скакали під Вежу диявола. Вона нависла над ними своїм страшним темним масивом, й здавалося, десь згори лунав зловісний сміх того, хто сьо­годні у будь-якому випадку вийде переможцем.

  Нарешті Джордж застрибнув на сідло обома ногами, від­штовхнувся й налетів на Тейта, після чого вони обоє покоти­лися по землі, не випускаючи з рук револьвери. Вони тут же підхопилися на ноги й поперехоплювали одне одному руки. Перші постріли пролунали до неба. Далі вони боролися, затискали руки одне одного й час від часу обмінювались уда­рами колінами, головами й ліктями. Нарешті, патрони в Ле Мані Джорджа закінчилися, як і в Тейта. Вони клацнули пус­тими барабанами револьверів, відкинули їх в бік і схопилися голіруч. Вони завдавали одне одному сильних ударів, люто кричали й виривали жмути волосся зі своїх голів. Ніхто не міг пересилити. Нарешті, Джордж ухопив з землі той Ле Ман, який всі ці часи належав йому, й почав бити Тейта рукояткою. Тоді його опір різко послабився й Джордж би міг забити його голіруч, якби не помітив, що додатковий, деся­тий патрон, на місці.

- Краще воювати тією зброєю, з якою ти знаєшся. Чи не я тебе цьому вчив, Геку? Ти навіть не помітив, що тут ще є один заряд.

- Ти завжди був ганчіркою, Пітере... І будеш нею, не зважаючи на всі свої вміння. Ти не зміг вбити мене тоді, після того випадку в будинку мислився, і не зможеш зараз.

- Я врятував тобі життя! Я не став вбивати кращого дру­га, ризикуючи своєю репутацією та повагою банди!



Окнемуан

Відредаговано: 30.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись