На вістрі леза

Жорстока справедливість. Частина 2: Несподівана смерть.

  Наступні декілька днів Моріс просто не знаходив собі місця. Його постійно мучили докори сумління та побоюван­ня. Часом він боявся того, що брат дізнається про його злий умисел, а часом нервувався, що тотон-макути зроблять все по-своєму. Йому було гірко говорити й бачити Роберта, тому він спозаранку вигулькував з дому на роботу. Вже скоро мав починатися період збору урожаю кавових дерев, тож роботи вистачало, і на деякий час гнітючі думки перестава­ли непокоїти Моріса.

  Був саме вечір третього дня після страшних змовин. Моріс перебував у Амелії, а точніше, у нікчемній халупці її сестри, у якої та проживала, на самій окраїні міста. Він нервово ходив туди-сюди по маленькій кімнатці, а вона си­діла на постілі, збентежено спостерігаючи за ним своїми великими карими очима:

- Любий, ти сам не свій останнім часом. Чому ти просто не можеш спокійно посидіти зі мною? - мало не муркотіла вона, неуважно перебираючи своє довге темне волосся.

- Чому? Амеліє, я підписав вирок власному брату! Нев­же цього мало, аби не знаходити собі місця?

- Дурниці, все буде в порядку. Твого дурисвіта-брата налякають і він втече куди подалі. Ніщо не буде нам з тобою заважати. Невже це для тебе не важливо? Невже я для тебе не важлива? - Моріс присів на підлогу біля Амелії, взяв її крихітні долоні в свої руки та поцілував:

- Без тебе ніщо немає значення. Ти центр мого всесві­ту, кохана, - прошепотів Моріс. Амелія ніжно обійняла його й вони сиділи так деякий час, коли несподівано для них відкрилися вхідні двері хатини.  

  В проході з’явився Роберт:

- Морісе... Мені здається, я помираю, - сказав він, за­хитався і розтягнувся на весь свій чималий зріст на підлозі.

  Пара відразу кинулася до нього. Їм вистачило лише перезирнутися, аби спланувати свої дії. Амелія сарною кину­лася у бік міста по лікаря, а Моріс закинув свого брата на плечі та почвалав за нею. Коли він дістався до його дому, медик уже приготував все, що вважав необхідним для пер­шої допомоги. Він вміло допоміг Морісу укласти брата на стіл та увімкнув лампу, аби краще обдивитися його. З бідолахи лив піт, його тіло палало від пропасниці, а свідомість то поверталася до нього, то відступала. Це було легко виз­начити. Час від часу його очі набували живого блиску та швидко обмацували присутніх поглядом, але потім неодмін­но завмирали на одній точці і набували якоїсь страшної тьмяності.

- Може, слід почати розтирати його холодним рушни­ком? - запитала Амелія.

- Ні в якому разі! Краще дайте мені самому вирішити, що робити, - спокійно відповів лікар, наповнюючи воду в якусь гумову кульку з довгою шийкою.

- А може відкрити двері? Тут жарко! - не вгавала вона.

- Тоді буде протяг. Краще вийдіть надвір, дівчино! - Моріс кивнув до неї, й Амелія попрямувала до виходу. Бідо­лашного Роберта сильно знудило, лікар обтер йому вуста хустинкою й запитав:

- Він їв щось незвичайне сьогодні?

- Їй-Богу, не знаю! - в розпачі обхопив голову руками Моріс.

  Лікар ще довго намагався боротися з лихоманкою Роберта. Бубнів собі під ніс припущення, виконував різно­манітні маніпуляції. Геть охоплений розпачем, Моріс безшум­но плакав на лавці біля потерпілого. На ранок лікар знеси­лено опустився на стілець, утер з лоба піт, дістав з-за свого столу пляшку з місцевою перцевою горілкою й сказав: «Мені дуже жаль». А потім випив цілий кухоль цього мерзен­ного пійла та налив ще один Морісу. Той навіть не помітив міцності напою. Його очі увіп'ялися в нерухоме тіло брата. Невже це все насправді? Невже це кара за його злі заду­ми? Невже Бог забрав Роберта в рай для того, аби зробити нещасним його, Моріса?

  Лікар сказав, що повідомить священика та могильщика. Моріс повільно вийшов з будинку й дуже налякав своїм виг­лядом Амелію. Вона сказала, що він і сам схожий на мерця, та це не надто його бентежило.

  Вони поховали Роберта за католицьким звичаєм і все б було б добре, якби наступного дня його могилу не було розрито, а тіло не зникло. Моріс не знав, що робити й до кого звертатися. Після цілого тижня поневірянь знайомими та владними установами Амелія все ж таки переконала його в тому, що тіло забрав або якийсь вудуїст, або просто схиблений. І тому дурна справа шукати голку в копиці сіна. Пос­тупово все забулося. Хоча Роберт і зник з життя брата, для майбутнього подружжя воно тільки розпочалося.



Окнемуан

Відредаговано: 30.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись