Розділ 30

Це ти у всьому винна Скай! Вони усіх уб'ють... Я біжу по довгому коридору і звідусіль лунають ці слова. Я закриваю вуха руками, намагаюся перекричати голос та він засів у моїй голові. Тож я біжу, біжу і шукаю вихід з цього пекла.

Тобі подобається дивитись, як усі кого ти любиш помирають? Скай, Скай? Ти нікчемна, подивися на себе? Ти думаєш, що зможеш побороти їх? По коридорі, котячись луною і вдаряючи мені у спину, пройшовся гучний сміх.
Після цього мої очі почали повільно відкриватися. 
-Нарешті ти прокинулась.- Почувся знайомий голос - Кейсі.
Білий потолок і стіни, це точно не моя кімната. Де я?
-Ти в лікарні.- Ніби, прочитавши мої думки відповіла сестра.- Ти собі не уявляєш, як ми хвилювались.
Я розгледіла, що у кімнаті знаходились і усі інші друзі.
- А, що сталось?- Намагаючись підвестися, запитала я.
- Не підводься, ти ще слабка.- Руки сестри потягнулися до мене, щоб повернути моє тіло назад у лежаче положення, проте я легенько відштовхнула їх і сіла на ліжку.
- Усе добре. То що сталось?- Знову запитала я, адже майже нічого не пам'ятаю. 
- Ти знепритомніла.- Коротко відповіла сестра.
- Це очевидно.- Сердито пробурчала я.
- Це через вірус, ти ж не випила лікарство правда?
- Просто його б не вистачило на всіх і я вирішила...- Почала виправдовуватись я, та сестра мене перебила. 
- І ти вирішила пожертвувати собою заради інших. Впізнаю Скай. Ось тепер і маєш. У тебе дуже сильно піднялась температура, деякі органи збільшились і перестали нормально функціонувати, тому ти й утратила свідомість.
- А ліки! Я встигла передати їх медсестрі?- запитала я, згадуючи свою головну мету.
- Так, ти передала пакунок, ліки уже роздали всім зараженим, звичайно їм ще доведеться пройти додаткове обстеження, але всіх уже відпустили додому. І все це завдяки тобі.
- Ось бачиш. Іноді твоє життя вже не так важливе, якщо на кону стоять сотні інших.


 

- Не кажи так. Я дуже сильно злякалася, коли мені сказали, що тебе забрали в лікарню, я так боялась тебе втратити.
- Як казав Кріс, мене не так легко позбутись.- Усміхнулась я і глянула на друга, той підморгнув мені.
У цю ж хвилину в двері постукали і до кімнати зайшов лікар.
- Доброго дня, Скай. Як ти себе почуваєш? Не нудить, голова не болить?- Поцікавився чоловік, сідаючи біля мене.
- Ні, усе добре. Коли мене випишуть? - Мені не хотілось залишатись тут і цілий день вивчати потолок.
- Ну... Я навіть не знаю.- Задумався  чоловік. 
Я благально на нього глянула, а він усміхнувся.
- Аналізи в порядку, робота органів теж нормалізувалась, тож впринципі, я можу виписати тебе хоч прямо зараз.- Відповів лікар, глянувши на якісь папірці в руках.
- Ура!- Радісно викрикнула я.
- Але!.. Я призначу тобі курс вітамінів, які ти маєш приймати для відновлення сил.- Попередив чоловік.
Я кивнула.
-Добре, тоді не буду заважати, збирайтесь. - Додав лікар і вийшов з палати.

Я швиденько переоділась, зібрала речі. Медсестра вручила мені листочок, де зазначалися ліки, які я маю приймати, після чого ми покинули лікарню.
Сьогодні школа не працює, класи провітрюють, тим паче завтра вихідні, а це значить, що починаються двотижневі зимові канікули.

Кріс підвіз нас додому і ми зайшли у будинок. Кейсі одразу прийнялася готувати нам обід, адже вирішила, що тепер буде стежити за моїм харчування, бо я бачте мало їм і тому така бліда. Я сиділа за столом і наминала салат, поки дзвінок телефону не відірвав мене від цього смачного заняття.
- Привіт тітонько!- Радісно прокричала я в трубку.
- Привіт Скай. Як ти себе почуваєш?
- Уже добре.
- Я рада, що все обійшлося. А як там кафе?
- Усе добре, справляємося. Я знайшла нового адміністратора, тож тепер він всім там керує.
- Зрозуміло. А у вас зараз почнуться канікули, правда?
- Так, з наступного тижня.
- Не хочете провести їх у нас? Відсвяткуємо Новий Рік разом.
- Ми з радістю.
- От і чудово. До зустрічі.
- До зустрічі, бувай.

- Чому тітка дзвонила?- Поцікавилась Кейсі, коли я відклала телефон на стіл.
- Вона запропонувала на канікулах поїхати до них і я погодилась.
- О, це чудово. Давно вже ми не гостювали в них.- Зраділа сестра, а потім телефон задзвонив і у неї.
Дзвонив Ліам.
- Ліам запитує чи не хочемо ми сходити з ним у кафе?- Прикривши динамік рукою, запитала сестра.
- Я не хочу нікуди йти, а ти піди.- Відповіла я.
- Я не хочу тебе залишати саму.
- Я не маленька дитина, знайду чим зайнятись. Тим більше,коли ви з Ліамом востаннє ходили на побачення?
- Давно.
- Ну ось.
- Ти впевнена?
- Впевнена, впевнена.- Я помахала головою і доїла рештки свого обіду.

Кейсі відправилася на побачення з Ліамом, перед цим, звичайно,перерила усю кімнату у пошуку ідеального вбрання і нагадала мені випити ліки. Я побажала їй гарного вечора і влягнулась на диван, включивши якісь фільм.
Через годину я заснула, проте не надовго, мій телефон знову задзвонив. Я повільно відкрила очі і почала руками обмацувати диван у пошуку джерела звуку, проте у мене не вийшло. Я роздратовано скинула з себе покривало і подумки висварила того хто наважився порушити мій сон. Нарешті я змогла відшукати свій телевон, який застряг у дивані і підняла трубку.
- Привіт Скай, як ти себе почуваєш?- Почула я самозакоханий , знайомий голос.
- Нік, що тобі треба!- Грубо прокричала я у трубку.
- Чого ти нервуєшся, я просто хотів дізнатися, як почуває себе наша юна рятівниця.- Саркастично промовив він.
- Я в порядку, ще щось?
- Я так хвилювався за тебе.- Награним сумним голосом сказав хлопець.
- Тільки не треба брехати.
- Ну признаюсь, твоя смерть б пішла нам на користь, проте мій альфа так хоче, щоб ти ще побачила, як він вбиває всіх кого ти так любиш.

Вони усіх уб'ють, а ти будеш стояти і дивитись.- Почулись в голові слова з моїх нічних кошмарів і по тілу пройшли мурашки.
- Чого мовчиш?- Запитав Нік, явно усміхаючись по тому боці слухавки.
- Ти помиляєшся, усе буде навпаки.- Наостанок прошепотіла я і скинула виклик. Через мить мій телефон полетів на підлогу. 
- Ні,ні, ні! Вони більше нікого не заберуть у мене!- Кричала я, тримаючись за голову.
Час помсти настав. Я перестала кричати і впевнено підвівшись на ноги, попрямувала у свою кімнату. 
Переоділа білу кофтину на чорний світшот з капішоном. Взула такого ж кольору черевики і вибігла з дому.