Надприродні: За межами реальності

Розділ 36

POV Скай
Зараз ми з друзями зібралися в столовій. Кейсі не дуже хотіла говорити про Алана й про те, що сталось вчора на балу, тому ми вирішили не тиснути на неї і не торкалися цієї теми. Можливо, їй боляче згадувати про ті події, це неважливо, головне, що сестра жива.

- О, а давайте сьогодні ввечері влаштуємо невеличку вечірку в мене вдома. Типу в честь мого одужання, ми ітак давно вже не збирались разом.- Запропонував Кріс.
- Так, це хороша ідея, нам всім потрібно відпочити і розслабитися, бо стільки всього навалилося останнім часом.- Підтримала Кейт.
- От і чудово, тоді збираємося у мене, скажімо... о 21:00.
- Тоді до вечора.- Відповів Томас і покинув їдальню.
- І доречі Скай, коли ти збираєшся поприбирати у нашій лісовій хатині? Там по всій підлозі розкидана якась трава і якісь колбочки, ложечки, а стіл взагалі заляпаний якоюсь фігньою, я пробував відтерти, але в мене не вийшло.- Звернувся до мене Ліам.
- Точно, я геть зовсім про це забула, сьогодні після школи піду і то не трава, а вовчий аконіт.
- Та мені якось всеодно... Вовчий, що? Добре,що я не торкався до нього.- Полегшено зітхнувши,відповів він.- А я собі думаю, чого коли зайшов у хатинку мені зразу стало якось не по собі, аж мурашки по тілу пройшли, а то он воно що!
- Міг торкатись, нічого б тобі не сталось, він шкодить тільки, коли потрапляє в організм.
- Ну всеодно енергетика від нього йде погана.
Я усміхнулась на слова хлопця.
- Добре, мої любі друзі, піду я вже на урок.- Повідомила я і обійнявши сестру на прощання, вирушила до кабінету.

- О, Скай, як там Кейсі, мабуть, недавні події негативно на ній відбились?- В коридорі я зіткнулася з дівчиною- бурулькою, яка самозакохано мені усміхалася.
- З нею усе добре, навідміну від твого дружка- перевертня, як він там, доречі?- Так само самозакохано поцікавилась я.
- Ну, скажу чесно не дуже, доведеться ще довго пролежали в лікарні, але зато у нього буде час придумати інший метод вбивства Кейсі.О! А якщо він переріже їй горло, так ж померла ваша мама, а що, звучить іронічно: Дочка та мати постраждали від нападу вовка, який...- Я не дала їй договороти, давши ляпаса, в який я приклала усю свою злість.
Як вона сміє таке говорити? Усі присутні в коридорі зразу почали оглядатися на нас.
-Ах ти ж стерво малолітнє!-Закричала вона і в цю ж секунду повалила мене на землю, опинившись на мені.
Я би з радістю запустила в неї й не одну блискавку, проте тут забагато свідків.
Дівчина почала мене душити, час від часу, б'ючи головою об підлогу. Я вхопилась за її руки і намагалася скинути з себе, проте це не давало ніяких результатів. За ці декілька хвилин назбиралося чимало охочих глянути на наш поєдинок. Проте їхні крики та сміх обірвав прихід директора, який був не в собі від гніву.
- Крістал, Скай, бігом у мій кабінет!!!- Закричав він.
Ми піднялися з землі під пильні погляди учнів і рушили за містером Бертрамом.
- Що це ви там влаштували , мені вистачило уже хлопців... Та добре вони, ну а ви, ви, як до такого додумалися?- Злився директор.
Ми просто сиділи і мовчали.
- Я змушений вас покарати. Скай, після уроків миєш увесь другий поверх, а Крістал третій.
- Ну, ні, будь ласка, це ж...
- Ні, це вона винна, я не буду.
- Тихо я сказав!!! У вас немає вибору! Вільні!-Мені здалося, що директор зараз й сам почне кидати у нас блискавки.
Щоб не злити його ще більше ми мовчки вийшли з кабінету і я не оглядаючись пішла на урок. Якщо я ще раз побачу її самозакохану мордочку, то мене знудить.

- Ей куди преш, не бачиш тут помито!- Накричала я на якогось придурка,який топтався по свіжовимитій МНОЮ підлозі.
- А тут помито? Я навіть не помітив.- Нахабно посміхнувся хлопець.
- Сліпаки відкрий, не помітив він.
Хлопець дратівливо зітхнув і на прощання показавши мені середній палець, пішов геть.
- Засунь собі той палець сам знаєш куди!- Крикнула йому навздогін.- Ходять тут всякі, топчуться, а мені прибирати за ними.-Розлючено махаючи шваброю, пробурмотіла я.

- Усе, готово! Блистить і сяє!- Через 20 хвилин, по школі покотилися мої радісні вигуки.
Я прибрала усе у комору і глянула на екран телефону.
18:56.
Чудово, я ще встигну поприбирати у будиночку і зайти додому перевдягнутись перед вечіркою. У школі тихо, ну звичайно, сьома година, усі уже давно розійшлися по домах і Крістал, мабуть, уже "поприбирала." Вона,мабуть, своїми наманік'юреними ручками й швабру втримати не могла.

Я пробираюся крізь лісові зарості й дерева, залишаючи по собі стежинку з слідів. Зараз уже досить темно, дорогу освітлює тільки самотній місяць, а з неба сипиться лапатий сніг.


 


Я люблю зиму, ця пора року навіює якийсь святковий настрій, на вулиці царить казкова атмосфера. 
Я уже майже підходила до будиночка, коли почула чиїсь голоси. Я підійшла ближче.


 


Томас стоїть, нервово покурюючи цигарку, а біля нього... Нік? Я сховалася за найближчим деревом і почала прислухатись.
- Як це я не можу забрати її силу? Ти хоч розумієш скільки зусиль мені довелося потратити, щоб увійти до них в довіру!?- Кричав Томас.
-...- Слова Ніка я не розчула, так як він говорив дуже тихо.
- Навіщо мені ті дибіли,вона сильніша за них усіх разом взятих!
Я стою і не можу зрозуміти, що відбувається. Невже Томас... Невже він зрадив нас? Ні, це неможливо. Тоді чому він з Ніком? І про кого вони говорять?
Я почала помалу відходити назад, та моя неуклюжість, як завжди, дала про себе знати, гілочка під моєю ногою, по зрадницьки захрустіла і хлопці звернули увагу у мій бік.
Я почала швидко бігти до будиночку, ховаючись за деревами і нічними сутінками.

Забігши всередину я завмерла, намагаючись відновити дихання і усвідомити усю ситуацію. Та зосередитись на думках мені не дозволив шум за вікном.
Я інстинктивно відбігла від нього, опинившись у іншому куті кімнати. Через хвилину двері відкрилися і у приміщення увійшов Томас.

Я не встигла ввімкнути світло, тому кімнату освітлювало тільки місячне сяйво.
- Скай? Що ти тут робиш?- Спокійним тоном запитав хлопець.



founder_of_fantastic

#1058 в Фентезі

У тексті є: пригоди фентезі

Відредаговано: 29.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись