Наглядачка

Глава VIII

Талія бачила хаотичні сни. Вона бачила батька, який щось їй говорив, але вона не чула. Обличчя Олександра змінювалося обличчям Стейсі, та ставала Селін, а Селін перетворювалася на Кару. Знайомі обличчя кружляли навколо неї, проявлялися на стелі, були під ногами. І все намагалися щось говорити, але розібрати хоч слово — у Талії не виходило.

Дівчина розплющила очі й побачила перед собою високу білу стелю. Вона не могла зрозуміти, сниться вона їй досі, або вона вже прокинулася. Талія підняла голову й побачила Кару, яка сиділа поруч із ліжком. Вона сиділа, склавши руки на грудях і схиливши голову. Дівчина спала.

Талія озирнулася й побачила кілька однакових ліжок. Вона зрозуміла, що перебувала в лікарні при академії. Вона абсолютно не пам’ятала, що було після того, як вона кинула в темного бойового камінь. Повний провал.

У горлі пересохло й Талія повернула голову в сторону тумбочки біля ліжка. На ній стояв глечик із водою й кілька склянок. Талія, спираючись руками в матрац, прийняла майже сидяче положення й потягнулася за глечиком. Але він був занадто далеко, а вона недостатньо піднялася.

Від ворушіння на ліжку прокинулася Кара. Вона підняла заспані очі на подругу й потерла їх кісточками пальців.

— Ти прокинулася! — крикнула дівчина й кинулася на шию Талії.

Та ніяково постукала Кару по спині.

— Привіт. Можеш налити мені води, будь ласка?

Кара відлипла від Талії й заметушилася. Вона подала Талії повну склянку і та осушила її до дна. Витерши губи тильною стороною долоні, Талія попросила ще. Другу склянку вона випила лише наполовину.

— Як ти себе почуваєш? — запитала Кара, сідаючи на край ліжка.

— Добре, начебто. Їсти хочеться. А так — добре.

— Якщо хочеться їсти, значить, дійсно все добре, — розсміялася Кара. — Я так злякалася за тебе.

— А що було взагалі? А то я погано пам’ятаю.

— Тебе сильно поранили в плече, — почала розповідь Кара. — Ти почала втрачати багато крові. А я якраз вибігла зі складу, побачила, як ти впала на коліна, тут же підскочила до тебе. Рана була жахлива, як згадаю, так починає тіпати. Але, що добре, — краї були рівні й з’єднати було не складно. Тим більше мені Одіссей допоміг.

Талія потягнулася рукою до плеча й натрапила пальцями на нерівність на шкірі.

— Міс Пфайфер сказала, що шрам залишиться, але виглядати буде практично непомітним, як подряпина.

— Отже. — Талія посміхнулася однією стороною рота. — Ти врятувала мені життя, як справжній герой.

— Я ж не одна це зробила. — Кара злегка почервоніла. — Кажу ж, мені Одіссей допоміг. Без нього я б не впоралася.

— Яка сором’язлива. — Талія злегка штовхнула дівчину кулаком у плече. — Я тепер тобі винна буду.

Почувши голоси, у кімнату увійшла міс Пфайфер. Талія ще жодного разу її не бачила, тому тільки зараз познайомилася. Жінка здалася Талії жахливо доброю й милою. Вона дбайливо дізналася про самопочуття Талії і веліла відпочити до вечора в медпункті, а потім Талії дозволили відправитися на ніч у свою кімнату в гуртожитку.

 

Дівчата в кімнаті Талії тут же наскочили на неї, випитуючи всі подробиці. Академією вже пронеслася звістка про те, що група визволила викрадених жінок і що Талія була серйозно поранена в бою. Талія же відмахнулася, кажучи, що рана-то дріб’язкова, вона б і без медпункту прочухалася. Але це, звичайно, була удавана бровада. Дівчина не знала, що б із нею було, якби поруч не було Кари. Можливо, вона б уже померла. Але було визволено двісті жінок, із яких четверо ось-ось повинні були народити дітей. Це був привід для гордості, але Талії чомусь було сумно.

Наступного дня, за сніданком, Талія вирішила вивідати, нарешті, як Карі вдалося пробратися через охорону абсолютно непоміченою. Сама ж Талія натрапила на охорону відразу на вході. Так чому Кару не помітили? Тому що було очевидно — перед Талією ніхто всередину не заходив. Інакше маги запідозрили б щось — дві дівчини одна за одною входять на склад та охорона не пам’ятає, щоби вони їх випускали. Хоч вони й були обмеженими бовдурами, але не настільки ж.

Талія так і запитала в Кари. На що дівчина здивовано подивилася на Талію і вимовила:

— Я самостійно вивчила на дозвіллі як ставати невидимою. Точніше, як створити ілюзію невидимості. Ось і пройшла повз них, а вони навіть не помітили.

Талія нічого не розуміла:

— Але чому я бачила, як ти прокралася повз них?

— Бачила? — брови Кари поповзли вгору. — Ти не могла бачити, адже ілюзія мала діяти на всіх. Я ще коли біля групи нашої стояла накинула її на себе.

— Точно? Тому що я абсолютно ясно бачила тебе, як ти йшла лісом, а потім повз магів, і як ти увійшла у двері.

— Нічого не розумію, — Кара задумливо постукала пальцями по столу. — Давай після занять дещо спробуємо.

Талія не стала питати, що вигадала Кара, оскільки вони вже спізнювалися на заняття, тому й гадки не мала, що за ідея з’явилася в голові шатенки.

Після занять вони зустрілися в саду. Сидячи під великою вербою на лаві, Кара поєднала кінчики пальців перед собою, заплющила очі й щось пробурмотіла собі під ніс. Талія чітко відчула, як повітря навколо Кари затремтіло, адже сиділи вони дуже близько одна до одної. Але на вигляд нічого не сталося. Талія все так само дивилася подрузі прямо в обличчя. Кара піднялася з лави і встала напроти Талії. Та все дивилася в зелені очі.

— Ти бачиш мене? — чомусь прошепотіла Кара.

— Так, — кивнула Талія. — Чітко і ясно. А ти точно наклала ілюзію?

Кара підбігла до хлопця, який йшов повз них доріжкою, і помахала руками прямо перед його обличчям. Той ніяк не прореагував. Талії ставало все цікавіше. Вона підбігла до Кари і, схопивши дівчину за руку, потягла до приміщення академії. Там вона вихопила першу-ліпшу людину. Ним виявився професор, який викладав їм рунічну магію, і запитала, чи не бачить він дівчину, яка стоїть зараз прямо біля неї. Той заперечливо похитав головою, помацав лоб Талії, знизав плечима й пішов.



Софія Ярославська

Відредаговано: 18.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись