Наношок

Частина 2. Нова напарниця

Годинник показував 6:59, а вже за кілька секунд задзвонив будильник. Довелося вставати швидко. Найперше я поставив чайник і ввімкнув телевізор, починаючи готувати сніданок. Транслювався ранковий випуск новин.

«Пограбування в компанії “Нейротехнолоджі”: зловмисники проникли в лабораторію, звідки було викрадено декілька експериментальних екземплярів винаходів. Постраждав охоронець. Грабіжники втекли. Триває слідство».

«Вночі, повертаючись із роботи, просто за рулем автомобіля чоловік помер від серцевого нападу. Засіб пересування протаранив автобусну зупинку, та, на щастя, там нікого не було, постраждалих немає».

«А тепер перейдімо до новин спорту. Вирішальний гол…»

Ну все, час збиратись. Я закінчив снідати, вимкнув телевізор і вирушив на роботу.

На вулиці було досить спекотно і пахло ранковою свіжістю та скошеною травою з газонів.

Понеділок. Всі поспішали в справах.

Лін… Але чому вона це сказала? Треба з нею зустрітися ще раз і ще раз поговорити. Хоча ні, до біса, пізніше. Тижнева відпустка закінчилась, і було б добре хутчіш влитись назад у роботу. Можна почати цей процес із думок про справи. Про неочікувану напарницю із капітаном Джефрі треба переговорити якнайшвидше.

От і відділок. Метушня – наче в мурашнику.

- Привіт, Алексе! Як відпустка? – привітався черговий.

- Здоров, Баррі! Та чудово. Тільки вчора повернувся й одразу ж отримав дзвінок від шефа щодо нової напарниці, стажерки, чорти б їх усіх побрали. А ти як?

- Та як завжди. На вихідних їздили із сім’єю на відпочинок у парк атракціонів. Було веселіше, ніж могло б.

- Ага.

- До речі, наступної неділі приходьте з Ліною до нас у гості. Давно ми разом не збиралися. Що скажеш?

- Ми… Я… Можливо, пізніше. Ти ж знаєш, як я не люблю ці посиденьки.

- Ну то давай сьогодні після роботи в бар.

- О, чудова ідея. Тоді до зустрічі.

Я рушив далі. Саме починалися ранкові збори.

Я зайшов і сів на своє місце. Напевне, не встигну вже зайти до шефа, зайду тоді після. Прийшов шеф і почав роздавати завдання. Згадалась Лін…

- …а також представляю нашу нову колегу, стажерку, Аврору Кім. Вона буде напарницею Алекса Міллера. Привітаймо її оплесками і побажаймо чудових робочих буднів. Авроро, заходь! Ось твоє місце. Алексе, приймай напарницю…

Стоп. Що? Святі небеса! Це ж та дівчина з ліфта, з мого будинку. Як це можливо? Треба було не чекати зборів й одразу бігти до шефа…

- Привіт! Я ж казала, що ще зустрінемось, – усміхаючись, промовила Аврора.

-Так-так, привіт знову, – ніяково відповів я з нещирою усмішкою.

Запитати про те, як вона опинилась у моєму будинку, на моєму поверсі, чи ні?

А тепер напарниця. Маячня. Чорт. Як би її позбутись-то?

- Сьогодні вночі сталось пограбування компанії «Нейротехнолоджі»: викрали декілька експериментальних зразків і поранили охоронця. Той зараз у лікарні, на місці працюють патрульні. Наразі всі детективи вже залучені в інші справи, тож, думаю, Алексе, з пограбуванням розбиратиметесь ви з Авророю. На цьому все, працюємо! – закінчив шеф.

Ну чудовий початок тижня зі стажеркою, яку треба всього вчити!..

- То що, їдьмо? – запитала Аврора.

- Хвилинку. Мені треба із шефом поговорити.

- Гаразд, я тоді на вулиці зачекаю.

- Ні, краще побудь тут.

- Як скажеш, кеп! – усміхнулась вона.

Я рушив до кабінету капітана.

- Шефе, дозволиш? – постукав я у двері.

- Заходь, Алексе, тільки викладай швидко, у мене багато справ.

- Я щодо напарниці…

- А що з нею? До речі, це я порадив їй квартиру у твоєму будинку. Вона саме шукала житло, а я пригадав, як ти минулого тижня обмовився, що твоя сусідка виїхала, і питав, чи нікого не цікавить оренда. Я їй підказав, а також закріпив до тебе як напарницю-стажерку. Отак воно все вдало вийшло.

- Ну так, я питав про потенційно зацікавлених в оренді житла… Та зараз узагалі не про те. Власне, я хочу, щоб Аврору від мене відкріпили. Джефрі, ти ж знаєш, що я працюю сам, тим паче це новенька, і мені ще як-не-як за нею приглядати треба. Мені не потрібна напарниця, я звик діяти самостійно. Вона мене тільки гальмуватиме!

- Ти один із найкращих детективів у відділку, успішно розкриваєш справи. Саме тому я її до тебе записав. Їй потрібна реальна практика і можливість навчатися від досвідченого фахівця. Окрім того, в тебе одного немає напарника. Допоможеш новенькій.

- Передай її комусь іншому, нехай сидить в офісі з паперами. Або відправ у патруль.

- Алексе, я розумію, що рік тому ти втратив напарника в перестрілці, але потрібно жити далі, вчитися бути командним гравцем, мати прикриття.

- До чого це ти приплітаєш? Вона стажерка, це я її муситиму постійно прикривати.

- Ну от і будеш прикривати. Все, розмову закінчено. Іди, Алексе, працюй, мені теж треба працювати.

- Я тобі ще це згадаю, Джефрі!.. Скільки вона має стажуватись?

- Два місяці. Просто не лізь у вогонь, а я буду підкидати легкі справи, щоб ти без ускладнень її проатестував.

- Чорт забирай, ну нехай, нехай уже, потерплю ці два місяці.

Окей, Алексе, два місяці швидко минуть, та й з іншого боку… Ні-ні, от шукати в усьому цьому позитив я не буду.

Вийшов із кабінету, глибоко вдихнув.

- Що ж, їдьмо на місце злочину! – гукнув я стажерці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше