Наречена на заміну-2

2

Усе закінчилося за лічені секунди. Замість шафи — жменька попелу, замість мене — механічна лялька. Хвиля люті виплеснулась, залишивши після себе випалену пустелю. Я вперше відчула настільки сильні емоції, не властиві сидам. І тепер відчувала себе абсолютно порожньою.

«Ми ж не можемо шкодити!» — промайнула в голові запізніла думка. Промайнула і зникла: соромно не було ані краплі. Навпаки, щось хиже з’явилося в моїй душі.

У кімнату вдерся натовп дроу в обладунках і з оголеними мечами: мабуть, охорона.

— Що тут… — почав, було, один, але зараз же замовк, приголомшено дивлячись то на мене, закутану в рушник, то на сліди вогню, то на служницю, що була не при тямі від того, що сталося. — Нієро?..

— Для тебе — Ваша Величність, — жорстко відрізала я. — Клич свого господаря, пес. І забери цю нервову.

Через хвилину я вже була на самоті, але розуміла, що за дверима залишилася охорона. З’явилася інша служниця, вона теж була переляканою, але ховала погляд. Я королівським жестом наказала їй наблизитися і прискіпливо оглянула принесений одяг.

— Чиє це?

— Її Світлості принцеси Сілірієн, — ледве чутно пробелькотіла дівчина.

Хм, донька короля? Для початку зійде.

Це плаття було ніжно-блакитним і набагато скромнішим за попереднє, хоча і в ньому простежувалася пристрасть дроу до оголених частин тіла. Я швидко одяглася з допомогою дварфи й дозволила їй заплести моє волосся. У цій кімнаті не було дзеркал і я не могла бачити себе, але зараз не це мене турбувало.

Пролунав ввічливий стукіт. Я кивнула служниці і вона відчинила двері.

До кімнати увійшов незнайомий дроу в плащі з гербом. Схоже, цей предмет одягу з геральдичним знаком був відмінною рисою якогось рангу або посади серед воїнів у темних. Разом із ним були ще двоє — у сріблястих обладунках і з величезними мечами на перев’язі.

Дроу низько вклонився, так, як кланяються тільки особам королівської крові, і дуже ввічливо вимовив:

— Найсвітліша, Його Високість принц Айренір Ден’Еррайн просить вас просить вас вшанувати його своєю присутністю під час скромної вечері.

— Швидко вчитеся, — зневажливо кинула я. — Але я вчуся ще швидше.

З цими словами я покинула кімнату й попрямувала за темним по звивистих коридорах підземного палацу. За спиною, чітко карбуючи крок і не спускаючи з мене підозрілих очей, йшла варта.

 

***

 

Через кілька нескінченно довгих хвилин я вже стояла перед високими двостулковими дверима, прикрашеними позолоченим різьбленням. По обидва боки від дверей, стискаючи в руках алебарди, застигли охоронці-дроу в легких обладунках. На мить я забарилася, але потім розправила плечі. Ось так: підборіддя — паралельно землі, в очах — байдужість, на губах — поблажлива посмішка.

Усе, тепер я готова.

Поки йшли коридорами, злість потроху почала відступати, все-таки я миролюбна істота. Навіть совість заворушилася всередині, мовляв, даремно дівчат злякала, вони-то ні в чому не винні. Але я не можу дозволити собі розтектися патокою: темні не той народ, перед яким є сенс демонструвати свою слабкість. Вони визнають тільки силу — фізичну, магічну, силу духу — не важливо. І якщо я хочу, щоб мене почули, я мушу довести, що ця сила в мене є.

Я гордовито кивнула тому, хто мене супроводжував. Він відчинив переді мною двері й гучним голосом оголосив:

— Її Величність Ельсамін Тільнамінуер!

Я зробила крок уперед із таким відчуттям, ніби вступаю в болото, повне отруйних гадів.

Що ж, цього слід було очікувати. У пишно обставленій їдальні на чолі довгого столу, що годиться на декілька десятків персон, у гордій самотності сидів Айренір Ден’Еррайн. Побачивши мене, він піднявся, відважив чемний уклін і мовчазним жестом запропонував зайняти місце по праву руку від нього.

Сьогодні він зрадив чорному кольору. Білі вузькі штани принца були заправлені у світло-коричневі чоботи з низькими халявами. Під білим батистом сорочки на його передпліччях перекочувалися тугі м’язи. Вузьку талію підкреслював широкий лакований пасок із важкою пряжкою карбованого срібла. Єдина прикраса — кований обруч із того ж металу — прикрашав високе чоло Айреніра і притримував хвилясте волосся принца, що вільно спадало.

Світлі кольори одягу гармоніювали з попелясто-сірою шкірою і вабили погляд до їхнього власника.

Ледве я сіла, як приміщення миттєво заповнила челядь, яка бажала нам догодити. Апетитні запахи від представлених страв паморочили мені голову, адже я їла востаннє ще перед тим нещасливим походом до лісу!

Непомітно зникли злість, образа, зникло бажання воювати. Я вирішила відкласти з’ясування стосунків на «потім», а сама зайнялася вмістом своєї тарілки.

 

***

 

У вищому світі є негласне правило: за столом про серйозні речі не говорять, але з якоїсь причини Айренір вирішив його порушити. Після декількох незначних фраз, нав’язаних етикетом, він відклав виделку й ніж, і кілька хвилин вичікувально дивився на мене.

Я насолоджувалася їжею і старанно ігнорувала цей погляд, поки принц не вимовив:

— Я мушу вибачитися перед вами, Найсвітліша. Сталося прикре непорозуміння… Мій брат… він буде суворо покараний за свою імпульсивність. Обіцяю, нічого подібного більше не повториться.

Я відповіла йому незворушним поглядом:

— Можу дізнатися, що саме ви вважаєте непорозумінням? Моє перебування в покоях ваших коханок? — скептично вигнула брову. — Або те, що мені запропонували одяг однієї з них?

Айренір так міцно стиснув щелепи, що на них заходили жовна. Я навіть почула скрип зубів.

— Перепрошую, — процідив він крізь зуби, — усі винні будуть покарані. Для вас уже готуються покої, гідні вашого титулу. Але зараз мова йде не про це. Чи відомо вам, навіщо ви тут?

Я витерла губи серветкою й зазирнула в червоні очі принца, намагаючись прочитати в них хоч щось, але натрапила на непроникну стіну. І це мені не сподобалося.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше