Не інертна я

Відчуй як лід і полум'я зливаються в тобі

◄XXV►

25

     Ми інакші. Коли…

     Пристрасть на вустах, бо ти розповідаєш про свій всесвіт.

     Подих і погляд, бо в тобі оселяються почуття.

     Танець під літнім дощем, бо неважливо скільки тобі і хто ти.

     Ми інакші, бо з нас вивіюються чари, коли сонце лягає за хмари.

◄XXVI►

26

Ми шукаємо себе в складних речах, але ж нас просили просто жити.

◄XXVII►

27

     Планета обертається навколо своєї осі, неспинно. Літа ідуть, плинно. Аби прожити життя без жалю, дорогоцінно. Коли ми станемо старенькими і до волосся пробереться сивина, я хочу дивитись і згадувати, що життя прожила недаремно я.

◄XXVIII►

28

     Ми не знаємо інших і себе також. Коли кажемо, що прощаєм або готові забути. Прощають, люблять та забувають – мовчки, нічого нікому не доводячи.

     Сьогодні ти вирішив все кинути, відмовляєшся від цілого світу, але завтра ж відречешся від своїх слів.

     Ми не знаємо людей, їхні вчинки кричать про одне, але насправді означають зовсім інше. Я бачу себе такою, ви сприймаєте мене іншою, але насправді ми всі помиляємось.

     У кожного є вчинки, які складно пояснити. Чому ми залишаємо тих, чому відмовляємось від таланту. Чому хочемо те, що складно досягнути. Ось в чому загадка нашого життя.

     Ми безперечно таємниця, яку складно описати, адже для інших ми попіл, а для деяких життя.           

◄XXIX►

29

     Від минулого не відречешся, навіть якщо перепливеш океан. Ти все одно береш себе з собою, свою ментальність і думки.

     Ми зіткані з обрядів, виховані поколінням «товаришів», колекцією кришталю та килимами «скрізь і всюди». Історію не викинеш, пам’ять не зітреш, фільми «Шуріка» не забудеш.

     Ми народжені минулим, оточені теперішнім, але майбутнє залежить від кожного з нас.

     Завтра вранці ти перегорнеш сторінку, пензлем вималюєш перші слова, ти обереш їх сам.

◄XXX►

30

     Идеальность – это изношенность, воспитание нервов. Когда ты укрощаешь сам себя. Сражаешься с пороками, обидами, злостью и недовольством. Ты есть целое, в тебе все сталь: характер, нервы, вкусы, молчание, слово…

◄XXXI►

31

     Падають, а потім болісно сновигають у тумані відчаю. Небо чистим вічно не буває.

    Часу скажеш: «я зробив себе сам», обтесаний і зібраний з усіх обставин світу. Сам на сам, крик і страх з тобою в танці.

     Скажи собі, поясни собі, світ в тобі має стати мирним.

     Людина прийшла, жорстока чи добра, лиха чи боязка…навчись слухати, прислухатись, ми вчимось у всіх, не виправляти інших, а щоб виліпити себе.

◄XXXII►

 32

     Мы боимся услышать собственную правду. А мысли все приходят, но ответа нет. Мы не знаем, не хотим. Приходя домой включаем свет – поярче, телевизор – погромче.

     В поте просыпаемся от страшного сна…или возможно вам даже не снятся сны.

     Жизнь идет, плывет…однажды спросив себя, мы поймем, что опоздали с ответом, на года или даже десятилетия.

     Мы боимся узнать, что нужно меняться, оставлять, нам легче терпеть.

    Постоянство лучше, чем неизвестность, решил ты. Не нравится окружение? Не нравится работа? Не нравится жизнь? Есть универсальный ответ, который ты придумал сам: «лучше так чем никак» или «а вдруг я останусь один!». Не попробовав мы так и не узнаем.

Время идет, люди как бремя, родные становятся знакомыми, и ты исполняешь долг, который сам себе придумал. У тебя есть одна жизнь. Только одна. Проживи ее без сожалений.                                  

◄XXXIII►

33

     Мы определенно тайна, которую будут разгадывать до бесконечности. Столетия, тысячелетия...но уму все же не постижимым многие вещи. Из рода фантастики? Нет, из жизни.

     Мы можем сколько угодно философствовать о любви и преданности, но не почувствовав так и останемся на краю, не перешагнув линию познания.

Все так просто для понимания, но совершенно загадочно для сердца.

◄XXXIV►

34

     Как люди мы все понимаем. Сострадание и все такое. Но чувствовать и знать наверняка – это совсем другое.

     Прощать одно, простить потому что и тебя неоднократно прощали, другое.

     Сочувствовать влюблённым которые прощаются одно, но чувствовать и понимать, что вот эта минута последняя, и дальше вечность ожидания и томления сердца, это совсем другое.



Альона

Відредаговано: 25.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись