Не інертна я

Ти - цитадель

◄LXV►

65

     Епоха пише свою історію: ненависть, правда, толерантність, свобода.

     Книги знають таємниці, час їм у допомогу. Століття мовчання, забуття, а потім «кращий маніфест усіх років». Це думки, протести, ілюзія, щастя…

     Колись «правда», а зараз іронія та несерйозність. Час змінює напрям руху, оголює себе, приховуючи інше.

     Нове коло, незмінні правила існування.

◄LXVI►

66

     Наші рухи, голос, емоції – окраса. Мало бути доброю, хей, ти так подумала про себе? Хм, хм, хм.

     Будь дивакуватим собою, роби на вулиці хвилю руками, співай: «арабська ніч…».

     Нехай думають, що хочуть…люди і тварини! Роби кроки жовтогарячими черевиками, пускай мильні бульбашки і живи зараз.

     Дихай літнім вечірнім повітрям, дивись як заходить сонце і вмикаються вуличні ліхтарі. Ти є ти, ким себе створив і від чого переповнюєшся щастям, і можеш назвати свободою.

◄LXVII►

67

     Треба поспішати жити, кажуть нам люди! Але, може, все ж таки треба зупинитись? Ми вічно відбуваємо зі станції на станцію, і це дивне зобов’язання жити за пунктами: навчатись на того, працювати там, одружуватись саме в тей час…

     Завтра немає, це ілюзія зобов’язання перед світом бути правильним, вартим суспільства. Я хочу сказати, що рішення мають бути нашими, тому, що ми хочемо дивитись саме на ці зорі, і прямувати на схід, бо тільки там прокидається сонце.

◄LXVIII►

68

     У пантеоні темряви вартують сумніви і страхи, вони отруюють твоє життя.

     Лукаві сни без стуку відчиняють двері, і ти вночі збентежений вглядаєшся у стелю.

     Ніч і день стають для тебе неважливі, бо від скорботи затьмарюється твоя душа.

     Це страх, в тобі. Він грається тобою, знищуючи сумнівами тебе ж.

     Послухай, тиша знає правду. І ти відкриєш у спокої себе. Без крику, сумнівів і плачу. Душа у мирі обере своє.

◄LXIX►

69

     Місяць не завжди є нашим путівником. І ось в такі часи ми втрачаємо свої орієнтири. Кожне наше рішення – сумнів. А вибір – бій з собою.

     Страшно, коли речі, що були для тебе повітрям стають незначними. І коли ти наче хапаєш мрію за край, виявляєшся спустошеним.

     Видавлюєш з себе емоції, але ж ти розумієш, що лицемірство тут на повному обсязі.

     Хто ти, звідки ти, а головне – куди прямувати? Питання споконвічні.

     Закрий свої очі, відчуй простір у собі, сумніви над тобою не владні.

     Ти є сила, спокій і свобода. У радості немає болю, а щастя назване «долею» не приносить страх.

◄LXX►

70

     В детстве и юности мы хотим играть роль взрослых, ведь это так удивительно! Но преодолев черту «взрослеть» мы понимаем, что нужны решения, которые требуют мужества, отречения, преодоления страха и неуверенности. Смотря в зеркало, мы видели себя героями, которые спасают мир; мы хотели быть: археологами, артистами, космонавтами, автогонщиками, учителями, врачами, дизайнерами, поварами...

     Тогда наши дивные мечты казались всем забавны, нас поощряли за такие высокие цели.  А потом, все становится иначе. Нам не 15 лет, и уже нельзя беззаботно проводить каникулы, ведь у нас их нет.

     Нужны решения, порой их слишком много. Твой внутренний голос о чем-то говорит, но общество имеет о тебе совсем другое мнение. Наставления о перспективной профессии, которая должна давать хорошую прибыль, и главное, нужно же подумать о пенсии! Но ведь есть те, что стали счастливыми, они проложили свой путь, и пускай сначала он казался тоньше лесной тропы, которая уводит в чащи. Как жаль, что на смену жизни приходит рациональность, со своими правильными законами.

     Но все-таки. Ведь была мечта, а почему - была? Она есть, ведь дыхание становится учащенным и там в груди, как будто фейерверк. Никто не говорил, что будет легко, по правде, будет сложно. Но этот путь стоит того, ведь ничто не сравнится с тем, как чувство и осознание того, что ты в правильном месте.

◄LXXI►

71

     Мы не они. Наши боли непонятны многим. Наши желания кажутся безумными или слишком глупыми. Но они наши, не их.

     Говорят, что, если боишься – нужно делать. Да, если ты это хочешь, и дело только в страхе неудачи.

     Жизнь ведь одна. И если вам кто-то говорит, что лучше не будет, и нужно жить вот так – это ложь. 

     Наше оно наше, и нет сомнений, даже немножко. Ты знаешь, что это твоя работа, это твое место, это твой человек. А если у тебя тысячи отговорок, если тебя уговаривают или ты просто заглушаешь свой внутренний протест – это не твоя жизнь. Ее придумал кто-то. Твое приходит тихо. И ты радостно говоришь «да» и знаешь, что лучше человека нет на свете, и не будет. Твое есть твое, и ты от него не отступишь ни на шаг. А все другое – самообман и суета.



Альона

Відредаговано: 25.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись