Не за планом

Глава 1 (частина 2)

Катерина подумки порахувала до трьох й підняла погляд на чорнявого чоловіка. Тепер вона мала змогу розглядати його прямо тут, на відстані двох метрів. Однозначно цей чоловік не відрізнявся від фото, навпаки, був іще гарнішим.


Але він не мій тип. Проговорила вона подумки собі та спокійно вказала йому на стілець біля свого столу.

— Сідайте. Чай, кава чи одразу до справи?

Дмитро лиш усміхнувся про себе. Він рідко зустрічав таких жінок, що не заглядають йому до рота, не прагнуть з першої секунди знайомства стрибнути в його ліжко. Ця інша. Ділова. Самодостатня. Палець до рота покладеш – по лікоть відкусить.

— До справи. Я ціную свій час. Як вам відомо я власник мережі готелів. Нещодавно придбав "Божественний сад"..

Вона не дала йому закінчити піднявши руку. Це й королівський жест означав, що їй відомо усе ним сказане і вона просить його замовкнути.

— Мені це відомо. Як ви сказали – цінуєте свій час? То цінуйте і мій. – Ходзінська глянула на свій годинник і перевела погляд на відвідувача, що сидів навпроти неї. 

— Ви ж не прийшли сюди вихвалятись своїми досягненнями? Бо у мене мало часу. Думаю, ви знаєте чим займається моє агентство. Отож, мені б хотілось почути які послуги ви розраховуєте отримати?

— А ви могли б і не так відкрито виявляти свою зневагу до мене. Ми вперше бачимось, а ви, Катю, проводите себе так наче знаєте яку помилку я зробив в третьому класі на математиці. Та й взагалі винен у всіх гріхах людства.

Вона мало не розсміялась у відповідь прямо йому в обличчя. О так, знає вона таких нарцисичних осіб, що думають, ніби усі їм мають догоджати та не сказати жодного неправильного слова. Але ця жінка не така. І її зачепила критика в її сторону. 

От же ж нахаба, – подумала вона – в моєму оці пилинку бачить, а у своєму, навіть колоди не може розгледіти. Подумки вона вже схрестила словесні шпаги з Дмитром, і мало не прикінчила його. Але тут і зараз вона поглянула в його зелені очі та спокійно мовила:

— Дмитро Іванович, я бачу що вам подобаються словесні сутички, але на них у мене немає часу. Якщо хочете співпрацювати, повідомте мого юриста. Секретарка надасть вам усю інформацію про наші послуги. До побачення!

— Хм. До побачення.

На якусь хвилину Дмитро розгубився – так швидко його ще не відшивали. Та що там відшивали, ця мегера не дала навіть підкотити до неї. Він встав з крісла та попрямував до дверей. Стоячи на порозі він обернувся з лукавою посмішкою.

— Катю..

Він виходив із кабінету, а вона подумки раділа, що виграла цю маленьку битву і не піддалася його шарму та привабливості. Красень, яких дуже багато, але однозначно один із перших. Хоча і є на що подивитись. В діловому костюмі Дмитро мав неперевершений вигляд. Навіть його волосся акуратно зв'язане у хвостик не псувало картинки. Скоріше навпаки, додавало елегантності. Це своєрідна родзинка. Але Катерина знала – це не герой її роману. Ще б пак, красень, а серединка то гнила. Нахаба. Як розповідає жовта преса – ловелас, бабій і гульвіса. І при цьому хороший бізнесмен – владний, розумний, цілеспрямований. Неоднозначна людина.

— Катя – я для рідних, близьких і друзів. А Ви ні до тих, ні до інших не належите. Ідіть з миром, шановний. Усі запитання до секретаря.

—Що ти робиш після роботи теж у секретаря дізнаватися? Можливо, повечеряємо разом?

Дмитро всміхнувся ширше. Ця жінка не хоче піддаватися його чарам. А це цікавіше, ніж скористатися тим, що й так падає в його руки. Показує йому зубки. Двері все ж зачинив та сперся на них спиною, в розслабленій позі він очікував відповіді.

— Вечеряю я в іншій компанії сьогодні та завтра, і через тиждень, і через місяць, і через рік.

Спокійно відповіла володарка чорного, як воронове крило волосся. Але в душі вона вже закипала. Ну от чого він причепився до неї? Ще й усміхається на всі тридцять два.

— Не зарікайся, Катю. Я вмію бути переконливим. Навіть, дуже.

Тепер була її черга усміхатись. Хоча ні, то була не просто посмішка, а смішок. Він її ні крапельки не здивував. Було передбачувано, що самовпевненості, а ще, мабуть, і нарцисизму йому не позичати. Таких багатеньких нарцисів не один десяток ходить по місту..

— Дмитро Іванович, а не пішли б ви до біса?

Тепер настав час рішучих дій з боку Катерини. Вона піднялась із крісла та пройшла до дверей, зупинившись в метрі від нього.

— За вашою спиною двері. Зараз відкриваєте їх і вальсовим  ідете геть з мого кабінету!

Випалила вона і поглянула у його очі. Так, їх колір неймовірний – насичений зелений з карими нотками. Рідко зустрінеш таке забарвлення, а може й більше нема ні в кого таких. Катерина чекала. Тільки чого саме вже й сама не здогадувалась. Їх словесна перепалка подобалась їй, бо такого собі ніхто не дозволяв. Але однозначно полегшення принесе жінці його зникнення.

Дмитро ж іще раз посміхнувся, але то була зовсім інша посмішка. В його очах витанцьовували хитрі вогники, що перетворювалися у полум'я все більше з тим, як він наближався до неї. Чоловік не дав їй і кліпнути, як уже був впритул. Його рука жестом власника притягнула її талію, а губи накрили її. Він відчував легкий запах жасмину від її волосся. Її губи здавалися солодшими від меду.

Шкода було б розривати такий ніжний поцілунок, але хтось мав це зробити. І це зробила вона. Секунду тому вони ще цілувались, менше ніж хвилину дивились затуманеним поглядом один на одного, але цю мить розірвав помах руки, що перетворився в дзвінкий ляпас.

Щоку Дмитра пощипувало, а він усміхався як останній ідіот йдучи на вихід з офісу цієї мегери. 

 

 

 



Аля Галентюк

Відредаговано: 10.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись