Не за планом

Глава 9 (частина 4)

– Ти ж знаєш, що закохався. В тебе, між іншим.

Діма простягнув до неї свою руку та обережно заправив їй за вушко пасмо волосся, що вибилось з зачіски. Катя не відводила погляд від його зелених очей. Саме зараз вони стали темніші, а карі нотки в них виділялись ще помітніше, ніж будь-коли. Ще трохи й був би поцілунок, але сама доля вирішила завадити – за спиною жінки спрацював таймер на духовці. Вона подумки подякувала Богу та обернулась до приладу аби дістати страву.

— Може перевіриш м'ясо? – кинула вона йому швидше наказ, ніж запитання. Ні, вона не хотіла його відсилати від себе за будь-якого приводу, але і ця близькість її все ще лякала.

– Слухаюсь, моя пані! – всміхнувся він та жартома віддав честь їй, як це зазвичай роблять військовослужбовці.

Катя ж краєм ока слідкувала за його діями та цей жест насмішив її. Вона сміялась, але намагалась зробити свій голос якомога суворішим.

— До пустої голови руку не прикладають.

І звідки ти це знаєш? Подумки запитав він жінку, але вголос не вимовив жодного слова. Бо ж дійсно, службовці не віддають честь з непокритою головою. Але і таємницею даний факт ні для кого не був.

Дмитро вийшов на ґанок та усю свою увагу приділив приготуванню м'яса. Воно було уже підсмажене з одного боку, про це говорила рум'яна скоринка, і він саме вчасно перевернув його на інший бік. Поворушив жар.

Саме тоді його вимушене усамітнення порушила Катя. Вона вийшла із тарілками салату та поставила їх на столик. Трохи змінила розташування посуду, що вже там стояв. Прибрала чашку з-під кави на тацю та мовчки повернулась на кухню. Але там не затрималась довго, а знову повернулась із тарілками. Знову щось поправила серед тарілок. Задоволено посміхнулася, дивлячись на сервірування столу. Лише після цього, вона відійшла до краю ґанку та сперлась плечем на одну з опор. Поправила плед на плечах і перевела свій погляд на зоряне небо.

Дмитро слідкував за її діями та вкотре підмічав, що саме зараз вона виглядає розслабленою. Тутешня атмосфера позитивно впливала на них. Катя поводилась розкуто.  А він же бажав, щоб такий вечір був не один в майбутньому. 

— Зорі так сяють. Здається наче вони сяють тільки для нас. – Проговорила вона в голос свої думки. Вона не вперше милувалась зорями. Раніше це робила у своєму заміському будинку, коли усі спали, а до неї сон не приходив. Але тут – ще далі від міста вони здавались їй яскравішими, особливими.

— Кожна зірка сяє для когось. Вважають, що зірка, то свічка людське життя. Коли згасає свічка – згасає життя. А як з'являється нова, то й десь у світі з'являється нове життя. Але то древні філософи так вважали. Насправді ж, це всього лише груди каменів, що відбивають світло.

Чоловік поглядав на неї з не прихованою цікавістю. Ця розмова не мала певного сенсу, але краще було говорити хоч щось, ніж зовсім мовчати. Правду кажучи, він уже скучив за їх словесними баталіями, але не настільки щоб провокувати суперечку. 

— А ти романтик, виявляється. Древніх філософів цитуєш, а потім ще й науковими фактами свої промови приправляєш. 

Вона обернулась обличчям до нього і поглянула на м'ясо, котре вправними чоловічими руками уже підсмажилось і спокусливо дивилось із тарілок. Один запах чого тільки вартий. Смак мав бути не гірший.

Він же приніс приготовану ним страву і поставив на стіл. Поповнив келих Каті вином. Вона ж не змушувала на себе чекати. Бажання скуштувати усе те, що Бойко приготував самотужки дише прибавляло апетиту. Вона присіла на свій стілець та підсунула ближче свою тарілку. Вдихнула запах страви й з насолодою видихнула.

— Запах просто неймовірний. Сподіваюсь жодного приворотного зілля ти не додав?

— Це, звісно, ідея. Але ні. Сподіваюсь, що ти закохаєшся в те, як я готую.

— Вирішив завоювати спочатку мій шлунок, а вже потім серце? 

Вона відрізала шматочок стейку і поклала до рота. Прожовувала його довше, ніж потрібно було. Не тому, що не знала, що сказати. Знала, але і поспішати з похвалою теж не бажала. Бачила, що він слідкує за кожною її емоцією, чекає відповідь.

— Тільки не кажи, що навчився сам усе це готувати без всіляких там курсів. 

— Не скажу. Тітка взяла нас під свою опіку. Вона дуже смачно готувала. Якось на її день народження ми з Сашком вирішили зробити їй сюрприз і приготувати її улюблену запіканку. Тоді в нас вийшло тільки безлад зробити. Вона як побачила свою кухню, то тиждень нас потім не підпускала до неї. Навіть, щоб бутерброд зробити. А потім змінила гнів на милість. Стала нас навчати, щоб не пропали в житті від голоду. Бо ту запіканку, навіть, собаки не хотіли їсти.

— А я завжди хотіла навчитись готувати. Але часу не вистачало. Щось простеньке можу, але до складних страв не берусь. Крім того, зараз мене і Лізі підгодовує всілякою смакотою Леся. Тому й потреба відпала.

— Ти з Лесею давно знайомі?

— Ми познайомились коли я вже була вагітна. Вона шукала кімнату, а я компанію і вирішила здавати кімнату у своїй квартирі. Так і подружились. Вона мені як сестра.

— Ти жила у квартирі. А зараз мешкаєш за містом. Це через твою боязнь застяти в ліфті? 

— Скажи, Діма, це допит?

— Ні. Намагаюсь більше дізнатись про жінку в яку закохався.

— Годі тобі вже з цим "закохався". У мене є донька. Жінка з багажем нікому не потрібна. Тим більше такому чоловікові, як ти.

Катя відклала столові прилади та зробила ковток вина. Смакота, приготована Дмитром, уже не лізла. Настрій починав псуватись, а сама вечеря здавалася не такою вже й гарною ідеєю. Можливо, вона поре гарячку, але і в її словах є сенс.

— Якому це такому?

— Такому самовпевненому індикові як ти! Та за тобою журналісти по п'ятах бігають. Дивно, що про твою так звану "закоханість" до мене ще не написали. Ти ж один з найвідоміших плейбоїв і гуляк країни. Жодної спідниці не пропускаєш. Про твій бізнес пишуть менше, ніж про твої походеньки. Такі як ти, не вміють кохати. Граєтесь тільки жінками і їх почуттями, ніби це іграшки.



Аля Галентюк

Відредаговано: 10.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись