Не за планом

Глава 12 (частина 3)

Дмитро пив каву, нишком посміхаючись. Лізі хоч була здивована, коли побачила його у них вдома так рано, але вже звично обійняла дядечка. Їй також сподобався приготований ним сніданок. Принаймні більше ні від кого він не бачив такого захвату в очах від звичайного омлету та сосиски. Хоча, можливо, річ у подачі. Але то дрібниці. Діма все ще думав про пропозицію Каті розійтися, як у морі кораблі. Але хіба він зможе таке зробити? Ні, не для того він докладав зусиль аби завоювати цю жінку. Він уже не зможе відмовитись від свого кохання.

— Дядя Діма, ти такий хороший. От би ти був моїм татом.. – прощебетала Єлизавета, допиваючи свій сік.

А в Дмитра мало чашка з рук не випала, коли до нього дійшло, що саме сказала маленька. Звісно, він не чекав такої заяви, хоч і бачив, що подружився з донечкою Каті. Але, щоб так швидко Ліза прийняла його на місце, котре він і так хотів зайняти.. Цього він не очікував. Маленька дівчинка своїми словами відтворила той же ефект, що можна отримати від удару по голові. Але часу на довгі роздуми і аналіз слів не було. Потрібно було відповідати, бо Ліза чекала на його відповідь.

— Я б теж був радий бути твоїм татом..

— То одружися з мамою. – з легкістю запропонувала Єлизавета, наче пропонувала купити шоколадку в магазині. 

— Як у тебе все просто виходить, Лізі. – заусміхався Дмитро дуже звабливій пропозиції дівчинки. 

— Це ви дорослі все ускладнюєте. - зітхнула дівчинка..

Із шоку Катерину вивів дзвінок. Хтось наполегливо дзвонив у вхідні двері. А Катя вже й не знала чого чекати від цього божевільного ранку. Відчиняти не хотілось, бо жінка щиро боялась там побачити журналістів. Вона затамувала подих та відчинила двері. Подих полегшення вирвався з її грудей і вона посміхнулася таким раннім гостям.

— Тьотю Люба! Дядю Стьопа! Не вірю своїм очам! Як ви тут опинились?! – уже обіймаючи повненького, але високого чоловіка та маленьку худорляву жіночку.

— А ми от в гості вирішили навідатись до вас. Ти вже вибачай, що без попередження.. – вибачаючись промовила жіночка.

— Де там наша Стрекова маленька? Ми гостинців привезли. – поцікавився дядя Стьопа.

— Ой, так ви проходьте! Що ж я вас все на порозі тримаю. Ліза снідає, а Леся, мабуть, ще спить. – саме пояснила Катя, як згадувана стрикоза з'явилась у коридорі.

— Бабуля! Дідуля! – зраділа дівчинка і кинулась обіймати батьків Лесі, які полюбили Лізу, як рідну онуку.

До них вийшов і Дмитро, що вже закінчив мити посуд після сніданку, з кухні. Катя як поглянула на нього і всміхнулась.

— Діма, знайомся, це Любов Петрівна та Степан Геннадійович – батьки Лесі. А це Дмитро. – останнє речення Катя промовила розгублено і трохи ніяковіючи. Чому? Бо не знала, як представити чоловіка. Він же не простий друг, але й не хотіла поспішати з розповіддю про свої стосунки з ним, людям, що стали їй другими батьками.

Чоловіки потисли руки один одному, а Любові Петрівні Діма поцілував руку.

— Радий знайомству з вами. – щиро відповів Бойко, хоч і був трохи збентежений знайомством.

— Який гамір. І без мене. – промовила Леся, що також прийшла у коридор. Дівчина уже була при параді та явно не очікувала побачити своїх батьків. Їх візит був і для неї сюрпризом. Вона розцілувала батьків у щоки та посміхнулася. — Мамо. Тату. Чому ви не попередили? Я мушу бігти в інститут..

— Ви нам вибачте, але ми теж уже маємо їхати. – промовила Катя.

— Мамусю, можна я сьогодні не піду в садочок? Я хочу побути з ними. – вставила свої п'ять копійок у розмову Ліза.

— Катю, і правда. Хай побуде з нами. Ви ж усі їдете. А що ми самі будемо тут робити? А так веселіше буде. – попросила Людмила Петрівна.

— Гаразд. Сьогодні хай побуде з вами. – погодилась Катя.

— Дмитро, а ви приходьте ввечері на вечерю. – запросив дядя Стьопа, котрому хотілось ближче познайомитись із чоловіком, якого вперше побачив у Катіному домі.

— Звісно. – кивнув Діма та взувався у кросівки, поки Катя та Леся взували свої підбори.

Ліза ж раділа можливості побути із бабусею та повела її у свою кімнату, щоб показати нові іграшки та вироби із садочку.

Уже в автомобілі Катя дістала із сумочки нові шкарпетки та передала їх чоловікові. На німе запитання Діми, де ж вона взяла новенькі та ще й чоловічі шкарпетки, жінка махнула рукою.

— Я часто мерзну в ноги, тому купую собі такі.

— Здається, Степан Генадійович вирішив влаштувати мої оглядини. – посміхнувся Діма, пригадуючи погляд повненького чоловіка. 

— Вони хвилюються за нас із Лізою. Крім того, ти перший чоловік за ці роки, що з'явився в цьому домі. – пояснила вона. 

— Розумію. Катю, Ліза дещо мені сказала сьогодні.. – трохи вагаючись, все ж сказав він.

— Я випадково почула, саме йшла до вас, але у двері подзвонили.. – Катя зітхнула. Ранок виявився дуже довгим і багатим на події. Спочатку вона прокинулась в одному ліжку з Дімою, потім стаття про них. Батьки Лесі приїхали на додачу. Так і її Єлизавета теж не сиділа склавши руки, а сватала маму. — Я не знаю, що мені робити, Дім. Вперше я не знаю що робити далі..

Вони уже були за квартал від офісу жінки, але це не заважало Дмитру переплести свої пальці з тоненькими пальчиками Каті. Таким жестом, він хотів підтримати кохану. Хотів показати, що їй є на кого розраховувати, а ще – що він завжди буде поруч.

Катя мовчки кивнула на знак розуміння його жесту та вдячності за підтримку. Він без слів вкотре нагадав їй свою обіцянку бути поруч. Та решту дороги промовчала, про щось розмірковуючи.

Діма зупинив автомобіль на стоянці та поглянув спочатку на вхід до агенції, а тоді на жінку. Під входом знову чергували журналісти та це аж ніяк не радувало.

— Може я тебе проведу? – запитав він.

— І доведеш правдивість їх статті. Я не хочу їм зараз щось розповідати. Тим більше що історія то коротенька. А так хай сидять і здогадуються.

— Не боїшся, що без інформації вони стануть її придумувати?

— А що ти хочеш їм розповісти? Що ще місяць не минув як ми разом, та що там місяць, три дні минуло як ми стали будувати нормальні стосунки, а моя дочка вже тебе запрошує стати її татом. Що не встигли ми переспати, як нас застукали?

Катя розуміла, що запитання Діми дійсно правильне. Але ця його правильність і ця ситуація не в'язались в її голові. Вона вважала, що рано ще про щось говорити. Тим більше що журналісти обов'язково поцікавляться їх планами на майбутнє. А планів цих ще ніхто навіть не думав будувати. Принаймні вона не починала нічого планувати, бо із Дмитром в неї й так іде все не за планом.

— Катю, не нервуй, добре? Просто згадай який хороший вечір ми провели. І не тільки вечір. Ще була ніч. І ранок теж непоганий. Твоя донечка не проти наших стосунків. Он вже встигла запропонувати мені одружитися з її мамою.. – говорив він спокійно, аби й вона могла заспокоїтись. Сварками все одно нічого не вирішити. Діма пригорнув жінку до себе та лагідно поцілував у кутик губ. І що було дуже приємно – вона не опиралась, а навпаки поглибила поцілунок.

— Добре. Я триматиму себе в руках. І, мабуть, закінчу сьогодні раніше..

— Ти тільки скажи і я одразу приїду по тебе.

Катя кивнула і без нагадувань поцілувала Дмитра на прощання. Уже минаючи натовп журналістів, що ставили все ті ж запитання, жінка хотіла обернутись та поглянути чи поїхав він, але не стала цього робити. Уже в приміщенні, куди пресу не пускала охорона, жінка подумала, що й так знає відповідь. Звісно ж він чекав, коли вона потрапить в офіс і тільки тоді поїхав.

Дмитро дійсно дочекався коли Катя потрапить у будівлю і тільки тоді поїхав. Але відвідування свого робочого місця не входило в його плани. Чоловік дав усі необхідні вказівки телефоном своїй секретарці та заступнику. Дорогою він телефонував брату, але той не брав слухавку. Ще десять хвилин він провів під дверима квартири брата. Наполегливе видзвонювання у дверний дзвінок та на мобільний все ж дали результат.

Олександр відчинив двері та Дмитро отримав змогу полюбуватись ще тим виглядом брата. Вранці такий же страждаючий вигляд мала його подруга по чарці минулого вечора. Що відбувається між братом та Лесею він не знав, але поговорити хотів. І не тільки про це.

— Дімка. Тебе чого так рано принесло? З Катею посварився?

— Ні. Все добре, якщо не враховувати що нас переслідують журналісти. – охоче поділився своєю радістю Діма. 

— То про вас вже всі знають? – здивовано запитав Сашко. 

— Схоже на те. Але ми ще нічого не коментували.

— І вона тебе не прибила через них? Леся казала Катя жінка з характером.

— Як бачиш. А з Лесею у вас що? Вона, між іншим виглядала вранці так  же кепсько як і ти. – заусміхався Дмитро, вже проходячи на кухню. 



Аля Галентюк

Відредаговано: 10.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись