Не за планом

Глава 15 (частина 2)

— А по-третє? – поцікавився чоловік. 

— А по-третє.. – задумавшись, почала відповідати вона. — А хіба воно обов'язково має бути? – знайшла вихід жінка, щоб відтягнути момент відповіді та вигадати, що ж буде третім аргументом. Звісно, вона могла ляпнути якусь дурницю, але для цього не бачила приводу. Тим паче, що Дмитро вже зайняв важливе місце не тільки у її житті, а й у житті її доньки. А з кожним днем все більше укріпляв свою позицію. Тому щось вигадувати не було сенсу. Треба було відповідати щиро. І не тільки Дмитру, а й самій собі в першу чергу. 

— Обов'язково. – підтвердив він, очікуючи продовження її аргументації. Йому уже було байдуже на те, що їх робочий день у самому розпалі, що навколо сотні людей та десятки пар очей можуть спостерігати за ними. Байдуже було і на журналістів, які б з радістю вхопились за сенсаційні подробиці з їх життя. Попри затишшя у пресі, Дмитро мало вірив, що інтерес до його життя та життя його коханої жінки зник. Не байдуже було тільки на раптовий інтерес з боку Наума, що з'явився, як чорт із табакерки, – несподівано та несучи негативні емоції. Ну і звісно ж, він не був байдужим до Каті та бачив, що і вона також йому симпатизує. Для початку непогано, але хочеться більшого. 

— Діма, я не планувала казати третю причину, але якщо ти наполягаєш, то скажу. – серйозно почала вона, але з кожним словом її погляд ставав усе загадковішим та кокетливішим. Жінка навмисно не відповідала прямо, бо хотіла трохи випробувати терпіння Дмитра.

— То не тягни кота за хвіст. Кажи. – одразу відповів чоловік.

— Пізніше. – коротко повідомила Катя про своє рішення та не прибираючи своєї руки з його, ступила перший крок в напрямку автомобіля.

Дмитро пішов за нею, міцно тримаючи маленьку теплу долоню у своїй. Під вигуки Наума, що той не залишить все так і буде продовжувати наполягати на зустрічі не тільки з нею, а й з донькою, Катя сіла на місце пасажира. Коли жінка вже була в машині, Бойко боровся із собою аби не зірватись з місця та не повернутись до надокучливого покидька, щоб розфарбувати його фізіономію у всі червоного та синього. Він стримав себе тільки заради Каті.

Дорогою вони звично вже мовчали, бо чоловік слідкував за дорогою, а Катя заглибилась у читання паперів, аби провести перше заняття з адміністраторами. Крім того, жінка на місці мала організувати усе та усіх, щоб готель працював як налагоджений механізм у майбутньому, без постійної участі власника.

Катерина сховала папери у сумочку, коли уже виднілася будівля готелю, що нагадувала середньовіковий замок, але з поєднанням сучасного. Це рішення з архітектурного боку було вдалим, а ландшафт гармоніював із ним. Жінка задивилась на той самий квітучий сад, що привернув її увагу, коли вона вперше тут була. Пригадала і те, чим закінчилось її розглядання тоді. Тепер ці спогади не викликали обурення, тільки посмішку, яка не сховалась від Дмитра. Чоловік припаркував авто, але не поспішав виходити з нього.

— Чому так загадково посміхаєшся? – запитав він, повернувшись до неї.

— Пригадала дещо.

— Що саме? – зацікавлено здивувався він. 

— Як мені сподобалось тут. Так зачарував цей сад, – показала вона рукою на квіти, — що мало не вбила тебе..

— То визнаєш, що теж винна у тому, що я поцілував капот твоєї машини?

— Визнаю. Але ти теж в цьому винний.

— От тільки давай, не будемо сперечатись? Знаєш, що мені тоді запам'яталось крім цього?

— А я й не сперечаюсь. Що? Я заплакана у ліфті? – спробувала відгадати вона.

Дмитро ж хитро посміхнувся, пригадуючи події того дня. Він згадав і те, як потрапив під колеса її авто, і те, як визволяв з кабіни ліфта. Якими близькими, вони тоді були. Як він цілував її, а вона відповідала взаємністю, як обіймав її не думаючи ні про що окрім неї. І як пиячив – теж через неї.

— Твої ніжки у тій сукні. А ще ось це. – відповів він та потягнувся до неї за поцілунком, але був зупинений її рукою, що накрила його губи.

— Свою романтичність залиш до вечора. А зараз на нас чекають. Ненавиджу запізнюватись. – додала вона та швидко покинула машину. Роздивляючись фасад готелю, жінка чекала на Дмитра аби разом постати перед співробітниками.

Бойко прихопив з автівки сумку з ноутбуком та вже разом вони неспішно покрокували до величезних вхідних дверей, зроблених із темної породи дерева, назву якого Катя не знала. Вона роздивлялась усе, адже головним входом йшла вперше. Там їх зустрічала струнка брюнетка, яку Катя про себе уже охрестила лялькою. Бо неозброєним оком було помітно, що дівчина частий гість косметологів та любителька переробляти себе за допомогою уколів краси. Хто їх зустрічає, жінка не знала, але сподівалась, що дівчина не буде часто маячити перед її очима.

— Доброго дня, Дмитро Іванович! – солодко проговорила брюнетка, принаймні так здалось Каті, на яку "лялька" не звернула жодної уваги.

— Привіт, Оксано. Познайомся – це Катерина Ходзінська, вона займатиметься із робітниками готелю. Катю, а це моя помічниця Оксана.

— Рада знайомству, пані Катерино! Ваша команда уже прибула. – миттєво зреагувала Оксана.

— Взаємно. – коротко відповіла Ходзінська, бо ж їй це знайомство не сподобалось з першої секунди, хоч і виглядало все добре. Можливо тому, що сама дівчина викликала неприязнь. На секунду їй здалось, що повідомлення про прибуття її команди, це спосіб дівчини швидше позбавити свого боса від її компанії.

— Оксано, потурбуйся, щоб моя наречена та її команда були забезпечені всім потрібним. – додав Дмитро, спостерігаючи за реакцією Каті на те, що він назвав її своєю нареченою.

Якщо Катя просто здивовано поглянула на чоловіка, явно не очікуючи, що її представлять не тільки як ділового партнера чи на худий кінець просто коханою. Але Дмитро побив усі рекорди по своїй непередбачуваності.

— Звичайно. – відповіла не менш шокована помічниця.

Вони пройшли у фоє готелю, але Катя не поспішала розглядати інтер'єр приміщення. Її погляд був прикований до чоловіка, що назвав її своєю нареченою, не порадившись із нею.



Аля Галентюк

Відредаговано: 10.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись