Не за планом

Глава 17

Годинник не зупинявся ні на секунду, хоч як цього хотіла Катя. Жінка не бажала відпускати Дмитра у відрядження, бо мала якесь неприємне передчуття, що там може статись щось недобре. Але не відпустити його у робочу поїздку теж не могла. Саме тому їй залишалось тільки прийняти це та змиритися, а ще чекати на його повернення. 

Катерина провела чоловіка в аеропорт, де ще раз переконалася – Оксана їй не подобається. І жодної довіри до помічниці Дмитра вона не відчувала. Швидше навпаки – недовіру, сумніви. А ще вона бачила в ній конкурентку. Але чи справді Оксана їй конкурентка? Відповідь на це запитання буде тільки з часом.

Робочий день пані Ходзінської розпочався пізніше звичного, але що приємно радувало жінку – робочий процес від цього не страждав. Катя звично розмістилась за столом перед комп'ютером та переглядала пошту.

Читанню завадила секретарка, що принесла каву.

— Катерино Сергіївна, до вас прийшов відвідувач. Але він без попереднього запису.

— Хто він? З якого приводу прийшов? – здивувалася Катя, яка не очікувала гостей. 

— Не назвався. Але каже, що в особистій справі. – розвела руками Ліля. 

— Журналіст? – висловила свою здогадку Катя. 

— Не схоже. Усіх їх я вже приблизно запам'ятала, а цей мені не знайомий. – пояснила секретарка. 

— Гаразд. Запроси через п'ять хвилин. – погодилась Катя, подумки згадуючи хто міг завітати без запрошення та ще й не назватись.

До кабінету зайшов Наум, чия поява остаточно і безповоротно зіпсувала Каті настрій. Жінка поглянула на відвідувача і подумки порівняла його з Дмитром. Останній мав сильну перевагу перед її колишнім. Зараз вона не розуміла як могла колись полюбити цього худорлявого слизняка. Їй не вистачало Діми. У його присутності вона відчувала себе сильнішою та стійкішою перед негараздами. Особливо, якщо проблема з'являлась в особі Наума.

— Привіт, Катрусю. – із посмішкою від вуха до вуха привітався Наум та без запрошення плюхнувся на дивані.

От тільки тебе мені не вистачало. – подумала жінка, долаючи в собі хвилю обурення та бажання виставити колишнього за двері. Але вона так не вчинила, бо хотіла поставити крапку в цій історії. Хотіла позбутися набридливого чоловіка, що знову з'явився у її житті та з незрозумілої причини.

— І чого ти приперся цього разу? – не приховувала вона свого ставлення до чоловіка. Удавати люб'язність їй не хотілось. Та й сенсу в цьому вона не бачила.

— Яка ж ти негостинна стала. І кави не запропонуєш? 

— Ні. То чого таке панство як ти вшанувало мене своєю увагою?

— Ти ж знаєш, кохана. Хочу познайомитись з донькою. — наполягав Наум, як і минулого разу. 

— З якого це дива ти згадав про доньку? Вона не потрібна тобі була чотири роки. Що змінилось? – стримано питала Катерина, пригадуючи важкі часи свого життя. 

— Каюсь, впоров дурницю. – не здавався він, але його каяттю вона не вірила. 

— Дурницю? Ти гроші на аборт мені давав! Викинув мене як непотріб. Це ти називаєш дурницею? – висловлювала своє обурення Ходзінська, тримаючи свій гнів під контролем з останніх сил. 

— Катрусю, не гарячкуй так. Я помилився. Визнаю. – продовжував він повторювати заїжджену пластинку. 

— І що мені від твого визнання, га?

— Кохана, вислухай мене. Я був не готовий до батьківства. Молодий, дурний..

— А зараз значить готовий?

— Я багато переосмислив за останній час. Прости мене.

— Мені байдуже до тебе і твого каяття! Розумієш? У нас своє життя, в тебе своє. В нас є сім'я. І ти до неї не маєш жодного відношення. – мало не на крик переходила Катерина. Її терпіння тріщало по швах, як стара ганчірка. 

— Але ж дитині потрібен батько. Дозволь побачити доньку. – просив він, піднявшись з дивану. Жінка вже думала – він на коліна ставатиме, але цього не сталось. Він помалу підходив до неї. 

— В неї вже є батько.

— Отой твій готельєр, що жодну спідницю не пропускає?! А ти впевнена, що він тебе не покине? Впевнена, що не використає, як іграшку? – ці його слова гострим лезом пройшлись по серцю, нагадуючи їй її ж сумніви. 

— Як це зробив ти? В Дімі я впевнена, як в самій собі. А донька, про яку ти раптом згадав, називає татом іншого. Іншого любить, як батька, а не тебе! А тепер забирайся з моїх очей і більше не з'являйся! Чуєш? Ніколи більше не з'являйся в моєму житті! – Катерина знайшла в собі сили дати відсіч словам Наума, бо вірила в чоловіка, якого полюбила. Так, саме зараз – під час розмови з колишнім, жінка усвідомила які почуття має до Дмитра. 

— Як же ти помиляєшся, Катрусю. Я ж до тебе з усією душею.. – продовжував він, підходячи все ближче до неї.

Катерина залишила без відповіді його слова, бо сенсу у цій розмові не бачила. Продовжувати кидати горох об стіну немає сенсу. Але Наум не здавався і підходив до неї ближче і ближче, поки не опинився поруч. Але подальша його дія просто вибила ґрунт з під ніг Катерини. 



Аля Галентюк

Відредаговано: 10.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись