Некромантка на стежці війни

Розділ 10.

Ну здрастуй примхливий Лабіринт!

Перші кроки по лабіринту, це як в дитинстві. Робиш крок і вже не знаєш, впадеш ти зараз чи встигнеш пару сантиметрів подолати? От і я так само роблю крок, і думаю, де ж мій сюрприз? Де пастка привітання? Ні? Не буде? Де мої кульки і транспаранти? А плакати? Так і бачу обвішаний лабиринт6 " Тут була Корді! "Ууу, я так надихнулася, що використовувала ілюзію матеріалізації, і розмалювала стіну.

Ух, гарненько вийшло, я так замилувалася, що не відразу розчув рик за своєю спиною. Відмахнувшись від надоеды, який обнюхував мою стопу, я муркотала дитячу пісеньку і милувалася своїм мистецтвом.

- Гррр, - знову щось слизьке пройшлося по нозі.

В моєму мозку клацнуло, шестерні закрутилися і повільно, не роблячи різких рухів, обернулася. На мене віддано дивилися мертві очі нечисті. Та не просто ходячий труп, а величезна мертва виверна. Я проковтнула і позадкувала, моя змійка на руці вишкірилася і зашипів. А вона ображена на мене подивилася. Я в шоці застопорилася.

Чому вона не робить спроб на мене напасти? А ця рептилія, користуючись перетинчастими крилами з двома кігтиками, відштовхуючись ними, повзла до мене і виляла хвостом. Вона запобігливо заглядав в очі, я завмерла.

Її довга шия витяглася, і голова лягла прямехонька з моїми черевиками. Це мертве істота виляло мені хвостом? Світ зійшов з розуму? Вона повинна хотіти з'їсти мене! Не, ви не подумайте, я не скаржуся. Але все ж! Якогось темного тут відбувається?

Я на свій страх і ризик, простягла руку й торкнулася її гребеня, який відливав фіолетовим світлом. З її горла пролунало утробне бурчання.

- Спокійно Корді, - бурчала я сама собі.  - Ти цілком собі нормальна некромантка, ну на скільки це взагалі можна, при нашій професії.

 Чи не забагато обійшовши по дузі рептилію, вирішила просуватися далі, ззаду почулося характерне шльопання, що говорило, що та вирішила топати за мною.  Ну й добре, махнула я рукою на ці дивні речі, які не нападе, мені ж краще.

 Йшла і наспівувала собі пісеньку під ніс, щоб розігнати тишу, яка вже стала тиснути на нерви.  Права рука замерзла, я весь час пересування трималася їй за стіну.  Повертаючи і огинаючи весь простір.  Глухий кут.  Третій за рахунком.  Повертаюся, ставлю блискучий червоний хрест, йду далі.

 Монотонно і нудно, зупинилася і в голову згадався нещодавно прочитаний віршик, де прочитала, не скажу, місце таке ідейно, ну да ладно, щось я розсіяна.  Віршик, і стала творити на стіні, червоним світлом:
 

Паладин добре,
 А некроманту - краще,
 Я в лиходії б пішов,
 Нехай мене навчать!
 Насилати чуму і лупа,
 Полеглих піднімати з праху
 Темним паном смерті
 Правити хаосом і страхом.

Ух, краса та й годі, а то щось похмуро тут. Йду ззаду похмуре шльоп-шльоп. Моє серце тук-тук. Оркестр їй богу.

Черговий поворот, я все ж думала, коли полізуть всі ці страховиська, що написані в книзі. Ну от не ходилось мені спокійно, отримаєте, розпишіться. Ну подумаєш пару десятків скелетиків, і всього-то хочуть моєї кровиночки. По руках звично ковзнули іскри магії, за спиною в рюкзаку завозилася моя Сковорідка, опа і Черепок з нами. І Виверна загарчала, так, що мене жижки затряслися.

Клац, клац в нашу сторону. Ну мій Черепок нервовий, плюнув у них вогнем. Не сподобалося. Ух сковорідка моя, ну дає розбійниця. бац, бац по черепкам. Ух гуляй душа некроманская. Муррр, ось це ми розім'ялися. І кого це там чавкає рептилія мертва?

Не, не треба мені це тягнути. Фу, гидота яка. Вона вирішила поділитися з мій своїм обідом непізнаною нечисті. Та я тепер не скоро є захочу, пересмикнувши плечима і постукавши їй по гребеню, пошлепала далі, хрумкаючи кісточками.

Через деякий час почала втомлюватися одноманітному блукання, нечисть в дорозі мені більше не зустрічалася. Пару раз натикалася на свої сяючі хрести і доводилося повертатися назад. Порядком статут притулилася спиною до стіни і прикрила очі.

Виверна тут же ткнулась своєю мордою мені в щоку, змусивши поморщитися, думаєте дівчисько? Та нічого подібного, вам ніколи в обличчя не тицявся труп. То ще задоволення скажу я вам.

- Гррр, - прорычало не далеко, і я по своїй наївності, не відкриваючи очей пробурчала.

- Не смішно віва, ми це вже проходили, але знову ткнулась носом мені в щоку.

І я різко відчинила очі. Повільно отлепилась від стіни і повернула голову на звук, ой краще б я цього не робила, померла б у щасливому невіданні. Так ні ж, цікавість узяла верх. В парі метрів від мене стояла сама бридка нечисть, яка може бути. Цікаво, спеціально відловлювали і запускали в лабіринт перед іграми? Чи це я така щасливиця?

Гетеропойд стоять переді мною на своїх восьми лапах і грізно клацав свій щелепою. Я проковтнула раптом в'язкої сталась слину. А знаєте, що саме мерзенне? На нього зовсім не діє магія, а застосувати клинок простий не усеешь. Тому найкращий вихід — це що? Правильно, згадати уроки з Альтаиром і бігти, втрачаючи п'яти як можна швидше.

Розвернулася і побігла, що є сили, а в слід мені пролунав оглушливий крик цього павука. Затуливши вуха долонями, прискорилася. А поруч летів Череп і верещал.

- Ми всі помремо.

- Ти і так уже мертвий, - огризнулася я.

- Ти жорстока!

- Ти тільки дізнався про це? - на видиху запитала я.

- Мене не покидала надія, що я помиляюся. А-а-а, Корді біжи, він доженуть-а-а-ет.

А я що, квіточки нюхаю? Обуренню не було меж, поворот, ще поворот. Простір стало розширюватися і в кінці кінців я потрапила у круглу кімнату, за озиралася. І ось з сусіднього коридору на мене вилетів демон на всій швидкості і навіть не помітив мене, лаючись немов портовий вантажник, повернувся з запаленими заклинаннями в руках. Ой щось мені це не подобається, зовсім не подобається.



Анна Щербина

Відредаговано: 10.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись