Частина 26. Ніколь

  Тьотя Оля повернулася з університету в піднесеному настрої. Наш ректор справив на неї враження людини, котра зможе мене захистити у випадку чергових знущань Громова. Хоча, зі слів тьоті я зрозуміла, що хлопцеві більше немає до мене діла. В підтвердження цього, родичка демонструє злощасні ключі, котрі Громов їй повернув. Зітхаю з полегшенням. Може, тепер я нарешті нормально заживу.

  Після обіду на мене чекає приємний сюрприз – Катя з Марінкою приходять мене навідати. Вони приносять з собою гостинці – цукерки та пачку кави, яку я до сих пір так і не встигла купити. Тьотя хитає головою, мовляв, пити каву шкідливо. Але ж я не зловживаю, від однієї чашки на день нічого поганого не трапиться. Щиро дякую подругам та запрошую їх пройти на кухню. Ставлю чайник, заварюю нам принесену дівчатами каву.

  Катя дістає з сумки файл з невеличкою стопкою папірців формату А4.

- Ось, тримай, це також тобі, - простягає мені. Впізнаю на папері Катін почерк і розумію, що це ксерокопії конспектів.

- Мені вас послали небеса! – вигукую, радіючи тому, що в такі короткі терміни я встигла обзавестися такими турботливими подругами.

По задоволеній усмішці тьоті читаю, що її відвідали ті ж самі думки. Вона дістає з духовки свіжоспечений яблучний пиріг, і кухню заповнює неймовірно приємний аромат кориці. До мене все ще не повернувся апетит, тож я відмовляюсь від ласощів. А от подруги із задоволенням пригощаються.

- А, до дідька дієту! – махнувши рукою, вигукує Катя, доїдаючи перший шматок пирога, та тягнеться за другим.

- Не знала, що ти на дієті, - дивується Марінка.

- Як раз збиралася на неї сідати, - відказує та.

  Ми сміємося, а тьотя, вдоволена тим, що її кулінарний шедевр оцінили, йде до своєї кімнати, лишаючи нас самих.

  П’ємо каву та теревенимо, дівчата розповідають про те, як минув сьогоднішній день в універі.

- Все було спокійно, - каже Марі. – За виключенням того, що ця мимра Ксюшка зі своєю подружкою чіплялись до нас у столовці.

- Що їм було від вас треба? – напружуюся.

- Нічого особливого. Питали, де ми згубили тебе. Але потім з’явилася Майя, і ці дві курки одразу ж втекли.

- Ага, тікали, мов від вогню, - додає Катя.

  Вирішую не розповідати дівчатам про те, що Майя кілька днів тому трішечки залякала моїх кривдниць. Цей факт може розв’язати Марінці язика, а мені хочеться, аби подруги трималися якомога далі від Ксенії та її компанії.

- До речі, Майя запросила нас на новосілля, - продовжує Марі. – Домовилися організувати його, щойно ти оклигаєш.

- Клас! – натхненно відказую я. – Правду кажучи, мені вже так набридло хворіти… І, взагалі, це відстій – не встигнувши ще втягнутись в навчання, взяти й злягти…

- У всьому можна знайти позитив! – підбадьорює Катя. – В твоїй ситуації – це можливість відпочити від всієї тої метушні, що звалилась на тебе в перший тиждень навчання.

- Ти маєш рацію, я намагаюся мислити позитивно. До речі, з такими подругами, як ви інакше й не виходить!... Ну, розказуйте, що ще цікавенького?

- Та якось більше і нічого розказувати. Навіть студентський чат, і той мовчить, - знизує плечима Маріна.

- Ага, в них там криза жанру, - підтверджує Катя.

- А Нік не давав про себе знати? – обережно цікавлюся.

- Ні, ти шо! Ми би тобі одразу розповіли. Сьогодні його не бачили. А чого це ти взагалі питаєш? Скучила, чи шо? – саркастично всміхається Марінка.

- Еге ж, ще я за цим ідіотом не скучала! – спалахую. – Просто сьогодні тьотя Оля ходила до ректора, і той викликав Нікіту до себе на килим. Але зі слів тьоті, я зрозуміла, що цей козел не надто вже й кається. Хоча й обіцяв більше мене не чіпати.

- Ми гадали, твоїй тітці знадобиться наша допомога в якості свідків, - каже Катя.

- Вона вирішила не відволікати вас від навчання. Ректор й так їй повірив. Певно, він добре знає Громова…

- Ну, що ж, - говорить Марі. – Тоді я пропоную підняти наші келихи за те, щоб цей недоумок нарешті від тебе відчепився та більше ніколи не ображав!

Ми дружно підіймаємо свої чашки з кавою і, посміхаючись, чокаємося.

- Дівчата, мені потрібна ваша порада, - кажу трохи згодом.

- Перед тобою майстрині давати поради! – радіє Марі. Вона потрапила у свою стихію. – Викладай!

- Окей, значить, питання ось в чому, - починаю я. – Я планувала знайти підробіток. Не одразу. Думала, повчуся трохи, втягнуся в навчання… Але, несподівано, підвернувся один варіант…

- Тільки не кажи, шо це робота в МакДональдс! – напружується Катя. – Тоді моїй дієті точно хана!

- Це не МакДональдс, розслабся, Катюшко, - всміхаюся їй, і та видихає з полегшенням. – І я ще не прийняла остаточного рішення, чи хочу я взагалі розглядати запропонований  варіант… Ви знаєте, що я займалася танцями… Коротше кажучи, є вакансія піджейки в один, ніби-то, модний клуб.

- Як називається, пам’ятаєш? – одразу ж активізується Марі.

- «Індіго», здається. Я ж не місцева, не розумію, що це за місце і… - знизую плечима.