Ночі Калігули

Частина IV

  Три величні галери увійшли в широке гирло річки. Вдалині поставали червонясто-охряні стіни східного міста. Пристань зустріла гостей галасом, пістрявим натовпом і запашним ароматом прянощів та смаженого м'яса. Калігула сходив на берег, зацікавлено озираючись навколо. Мальовниче сирійське місто, що жило торгівлею, приголомшило його.

  Смагляві бородаті чоловіки в довгих смугастих халатах неквапливо походжали в натовпі, виглядаючи товари, привезені торговими судами з усіх кінців землі. Наймані носії на плечах переносили з кораблів величезні амфори з вином та оливковою олією, кошики з різноманітним крамом, згортки лляних або парчевих тканин. Маленькі рибальські човни були заповнені свіжозловленою рибою, яку жваво розкуповували жінки, вдягнені в чорне з голови до ніг. Верткі торговці снували в натовпі, пропонуючи за кілька сестерціїв баранину зі смаженою цибулею або розсипчасті рожеві солодощі. Блудниці в червоних покривалах вишукували жадібним поглядом чоловіків побагатше, підступали до них і низькими грудними голосами розписували їм свої принади. Злякано поводячи ніздрями, ревли дивовижні горбаті тварини, що звалися верблюдами. Антіохія обіцяла римлянам багато утіх. Але не зараз, пізніше. Перш за все – обов’язок.

  Гучними криками і загрозливими жестами легіонери розігнали строкатий натовп. Підкоряючись коротким уривчастим наказам центуріонів, вишикувалися в два ряди, відтискаючи людей подалі від проходу. А люди, наступаючи в тисняві на ноги один одному, налякано притихли. Хтозна, які зміни принесе місту нежданий візит спадкоємця імператора?

  Германік зійшов на берег у супроводі сім'ї. До нього підвели коня з червоним сідлом і величезним червоним султаном на голові. Він спробував зі звичною легкістю вскочити в сідло, але несподівано похитнувся і ледь не впав. На чолі виступив піт. Германік витер  спітніле чоло засмаглою рукою з величезним рубіновим перснем на безіменному пальці.

  - Що зі мною? – здивовано прошепотів він. І сам собі відповів: – Нічого. Просто приступ хвилинної слабкості. Зараз пройде. Тут нестерпно жарко...

  Палац, в якому належало жити родині Германіка, був палацом тільки по імені: величезна будівля з рудої глини, велична зовні, але незатишна всередині. Гней Кальпурній Пізон, намісник цезаря в сирійській провінції, чекав на нього посеред квадратного двору, який називався латинським словом – атріум. Широка тога з яскраво-червоною смугою приховувала худорляве тіло намісника.

  - Вітаю тебе, славний Германік, нащадок богів! – з награною радістю вигукнув Пізон, ледве угледівши знаменитого полководця.

  Германік спішився, поплескав коня по змиленій шиї і невловимо посміхнувся: «Нащадок богів? Великий Гай Юлій Цезар був нащадком богів. А я хоч і вважаюся його правнуком – але, на жаль, не по крові, а по праву усиновлення. Ох і підлесник ж цей Пізон! Треба бути з ним насторожі».

  - І я вітаю тебе, Гней Пізон, – відгукнувся нарешті Германік, з милостивою усмішкою оглядаючи намісника. – Імператор посилає тобі подарунки.

  Підкоряючись чіткому жесту Германіка, легіонер Прісцилл передав наміснику скриньку Тиберія. Гней Пізон з перебільшеною повагою доторкнувся до різьбленої кришки. Германік презирливо посміхнувся, але негайно поспішив приховати посмішку. Пізон все ж помітив її, хоч і не подав виду. Він широко змахнув рукою, запрошуючи Германіка та Агрипіна до палацу.

Заметушилися раби, знімаючи з коней та мулів поклажу. Легіонери, лихословлячи за звичкою, з цікавістю озиралися на всі боки. Агрипіна та Германік неспішно рушили до входу. Гней Пізон відступив в сторону і, зламавши велику печатку з римським орлом, відкрив скриньку. Жадібний погляд задоволено сковзнув по золотій діадемі і смарагдовим каблучкам – подарунку від імператора Пізону та його дружині. Пізон уважно прочитав кілька рядків, надряпаних на навощенних табличках рукою Тиберія, і раптом посерйознішав. Він уважніше перевірив скриньку: маленька склянка з прозорою рідиною, замотана в обрізок парчевої тканини, лежала на самому дні. Начебто це був ще один дорогоцінний подарунок. А слова, написані Тиберієм, були ті самі, про які вони домовилися зарання про всяк випадок... Пізон поспішно закрив скриньку і зробив вигляд, нібито нічого не сталося. Агрипіна, що  несподівано обернулася на порозі, помітила дивну поведінку намісника і здригнулася.

  - Що було в тій скриньці? – прошепотіла вона на вухо чоловікові.

  - Послання від Тиберія, – зневажливо пересмикнув плечима Германік. – Я не читав його, але здогадуюся: цезар наказує Пізону чинити мені перешкоди. Так було в германських лісах. Так було в Александрії. І в Антіохії на мене чекає те ж саме. Але я не відступлю. Якщо буде на те воля богів, я знову повернуся до Риму з тріумфом. А Тиберій хай хоч сказиться від люті.

  Агрипіна Старша переступила поріг і гидливо озирнулась по сторонах. З темних кутків несло цвіллю і вологою. Рабині за її наказом заходилися розвішувати на брудних стінах візерунчасті тканини. Запалили бронзові світильники, додавши в них ароматного масла. Розставили в опочивальнях розкішні та зручні ложа, привезені з Риму. І все ж, Агрипіна мимоволі порівнювала це похмуре убоге житло з вузькими вікнами і чудову віллу з колонами з біло-рожевого мармуру. Але Агрипіна не скаржилася на долю. Вона знала: після падінь завжди йдуть  злети. Скільки злетів і падінь було в її житті! Безліч! І ті, і інші Агрипіна зустрічала з гідністю.

  Це не вперше вона супроводжує Германіка у далекі краї. В Антіохії у Агрипіни та її дітей хоча б є стіни і дах над головою. У Германії не було ні того, ні іншого. Табір римлян розташувався на самому краю густого лісу. Пронизливо пахло хвоєю, тривожно зойкали сірі північні птахи, руді білки спритно стрибали з гілки на гілку. Над зеленими кронами дерев звивався димок, вказуючи на те, що германське селище знаходиться десь поблизу. А після смерті Августа легіонери підняли заколот. Вони оточили намет Германіка, дзвеніли мечами та вигукували погрози... Агрипіна тоді була вагітною, А малий Гай, якому ледве виповнилося два рочки, злякано тулився до її живота.



Ірина Звонок

Відредаговано: 11.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись