Нотатки добровільної потраплянки

Розділ 13 Вибори

Розділ 13

Вибори

Або

Homo locum ornat, non hominem locus.[1]

 

Наступні кілька днів пройшли доволі спокійно. Януш з Тадом готували військовий похід, я закінчувала адаптацію у цьому світі — вивчала місцеве законодавство. А також займалася паперами, точніше — новими звітами від управителя моїм маленьким графством.

З кожним днем атмосфера ставала все більш напруженою. Здавалося, от-от, має відбутися щось, що зруйнує всі наші плани. Та ось настав переломний момент.

 

Сонячний осінній полудень не обіцяв нічого поганого. Я сиділа у кріслі у своїй кімнаті, обіймаючи долонями чашку гарячого трав’яного відвару. Розмірковувала прожиття-буття, милуючись видом з вікна власної спальні. Зовні, розфарбовуючи середовище яскравими кольорами, стояла тепла осінь. Листя прикрасило сіре місто багрянцем. Ядуче сонце, сліплячи очі перехожим, зігрівало вулиці ще теплими променями.

У тихому затишку оселі, стукіт у двері пролунав набатом. Під впливом емоцій, підскочила, вилетіла з кімнати, збігла вниз вузькими сходами. Особисто зустріла гостя. Червонський у паніці увірвався до мого будинку, схопив за руку й ми вже знайомим маршрутом помчали у вітальню.

Коли потрапили в потрібне приміщення, я висмикнула кінцівку. Глянула на приятеля. Князь не збирався приходити до тями. Схопила його за плечі й різко струснула, виводячи тим самим з панічного ступору.

- Що трапилося? – схвильовано спитала.

- К-к-король в-втік… - витиснув з себе друг.

Я вилаялася, а Януш впав в крісло й з відчаєм втупився на мене.

- Напиши матері Туана. Стара відьма має дізнатися про те від нас. Інакше може запідозрити в причетності до цієї надзвичайної події.

Очі Януша посвітлішали, в них показатися активна робота мозку:

- Ти маєш рацію. Стара точно затіяла якусь інтригу.

- Можливо, планує посадовити на престол спеціально підібраного наступника. – у кімнату тихо увійшов Темський: - Мої шпигуни доповідають, що один молодий герцог стрімко підіймається кар’єрною драбиною при дворі.

- «Цікава виходить ситуація…. Невже вона вирішила кинути улюбленця на чужині? Стара готує зміну династії? Хоча, нас то не обходить…»

- На нас, то ніяк не вплине. – помітила я.

- Так. То лиш підтверджує, рідня не причетна до втечі Туана. – пояснив свої висновки головний шпигун.

- Гадаю, так воно і є. – погодилася я: - Тут інше. Мені, здається, його й дотепер щось пов’язує з домівкою.

- Так, я теж помітив. – вставив Януш.

- Потрібно попрацювати в цьому напрямі. Потрясу своїх шпигунів. Вони мають знати, як провів останній день утікач. – видав ідею Тад.

- Повідомлю Раду. Зберу розширений склад. А там подивимося. – похмуро повідомив князь.

- З цього і почнемо. В будь-якому випадку, треба спробувати вислідити монарха-втікача, й, за можливістю, повернути того в столицю. – підбила підсумки. Чоловіки погодилися й наша компанія почала діяти…

 

***

Тиждень видався клопіткий. Червонський скликав розширену Раду, котра має вирішити, що далі робити з королем-утікачем, і за потреби, обрати нового. Я розривалася між необхідністю зустрічати членів ради, які приїздили з віддалених провінцій, й порятунком королівства. А також готувалася до можливих непередбачуваних поворотів подій, вивчала полянське право й роздумувала над альтернативними методами розв’язання проблеми відсутності короля.

Того ранку наша компанія, названа мною «комітетом з порятунку країни», планувала зібратися в улюбленій таверні. Туди й вирушила прямо зранку.

Замовила їжу й влаштувалася за столиком в темному кутку, чекаючи інших. Та друзі чомусь затрималися. Уже поснідала, коли в галасливому закладі з’явилися Тім і Тад. Вигляд вони мали спантеличений. За ними чимчикував похмурий Єжи.

Коханий стомлено привітався й сів навпроти мене. Я підбадьорливо усміхнулася йому. Гадаю, новина, яку збирався повідомити, нас не потішить.

- Короля – втікача вбито. Зарізали в придорожній таверні. Якраз на шляху до Галенії. – повідомив той.

- Як на таке відреагувала його мати? Звинувачує нас в загибелі сина? – поцікавилася, очікуючи підступ.

- Королева-мати надіслала нам листа. Вона запевняє, не вважає нас винуватими в смерті свого нащадка. Називає це вбивство – нещасним випадком.

- Причетна до того інциденту. Або то її люди перестаралися й вбили правителя. – зробив припущення Єжи.

- Іноземці не мають жодного стосунку до цього вбивства. – вщент розгромив цю ідею головний шпигун: - Проте, є дещо інше.

- То давай, розповідай. – поквапила коханого.

- За твердженнями шпигунів, Антуан отримав листа перед втечею.

- Що там було? Вдалося встановити, хто і про що писав монарху? – з надією спитав Тім.

- Ні. Мої люди впіймали хлопця, котрий доставив послання. – почав Темський.

- Що далі? – поцікавився лакей.

- А нічого. Я допитав його. Довелося зайнятися цим особисто, оскільки він майже не володіє полянською, а галенську ніхто підопічних не знає.

- Отже, лист королю надійшов з батьківщини. А хто писав, дізнатися не вдалося? – зробила висновок.

- Він нічого не знає. Стверджує, що до нього підійшов на вулиці паж та запропонував підзаробити. Коли той погодився, підліток сунув йому папірця, адресованого нашому правителю й важкенький кошіль. Після чого той одразу зник, не давши можливості поставити, хоч одне, питання.

- Кепська справа. Подивитися б те послання… - задумливо промовила.

- Так. Там криється ключ до розгадки всієї цієї дивної історії. – зітхнув коханий і ми поволі перейшли до обговорення майбутнього засідання ради й виборів правителя.

- Необхідно зайнятися пошуками нового обличчя для нашої країни. – похмуро почала.



Альбіна Чернявська

Відредаговано: 18.09.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись