Нотатки добровільної потраплянки

Розділ 6. Історія Тадеуша Або Rebus dictautibus (Під впливом обставин (лат.)

Розділ 6

Історія Тадеуша

Або

Rebus dictautibus[1]

 

Наступний ранок зустріла у піднесеному стані. Не зважаючи на повернення додому доволі пізно, піднялася бадьорою, щасливою та готовою до нових звершень. Великих справ на цей день не планувала. Сьогодні у мене перший за кілька тижнів вихідний.Збиралася присвятити його посиденькам із друзями, а також вивченню цього світу.

Встала, потягнулася, немов сита кішка, та прослизнула до вікна і розчахнула важкі штори, запускаючи у кімнату світло ранкового сонечка. Рухаючись кімнатою плавними кроками, досягла шафи, дістала звідти звичний одяг і почала переодягатися.

У приміщення зайшла моя вірна служниця. І якраз вчасно. Яра допомогла мені зашнурувати корсет. Після чого відпустила її, бо розщедрилася на вільний день для неї.

Пробіглася будинком, віддаючи розпорядження слугам, і вирушила на зустріч з приятелями. Ще вчора домовилися з Тімом поснідати разом. Обіцяла розповісти про своє перше побачення. Його хвилювало, який вплив матиме на тутешнє життя моє іншосвітне походження.

З усієї компанії у Синьому кинджалі я з’явилася останньою. Тім і Єжи вже сиділи за столиком у тихому куточку. Тільки-но приєдналася до друзів, одразу ж підбігла подавальниця із тацею заповненою глиняними тарілками. Почекали поки вона нас обслужить і за ситним сніданком почали обговорення головної проблеми:

- Давай, розповідай, як усе пройшло? – тоном затятого пліткаря попросив Єжи.

- Нормально. – сухо промовила, жуючи шматочок незнайомого, проте смачного фрукта.

- Він не дізнався, звідки ти? – запитав Тім.

- Тад про все здогадався. – кинула.

- І що тепер? – схвильовано спитав друг дитинства.

- А нічого? – радісно відповіла.

- В сенсі? – нашорошено зробив уточнення старший.

- Темський все знає, але мовчатиме. – пояснила я друзям.

- Навіть Червонськомуне скаже? – не відставав приятель.

- Взагалі нікому і ніколи. – заспокоїла друзів.

Далі мовчки їли, роздумуючи кожен про своє. Навколо шумів люд, обговорюючи якісь справи. Та ось сніданок скінчився і ми перейшли до пиття легкого вина. Розмова з друзями не погіршила мені настрій, я продовжувала безтурботно усміхатися.

Закінчивши посиденьки погуляли пару годин містом. Також зайшла до алхіміка. Поспілкувалася зі старим. Провели Єжи, йому треба переміститися додому трохи раніше, ніж зазвичай. Друг так нам і не зізнався, що там в нього сталося.

Вечір присвятила вивченню підручника з полянської літератури. Перший том історії вже засвоїла, тому з азами цієї науки у місцевому розумінні ознайомлена. Залишилися мови та література, потім географія і моя адаптація в цьому світі буде завершена.

За книжкою я просиділа допізна. Перед зборами на нове побачення з Тадом, зазирнула на кухню, перекусила знайденим там шматком копченого м’яса невідомої тварини та пішла готуватися до зустрічі. Причепурилася, і озброївшись, узяла капелюха, плащ і рушила у темряву ночі.

 

***

У призначений час, знову потрапила до будинку Тадеуша. Той зустрів мене внизу зі свічкою в руках. Обережно, намагаючись шуміти якнайменше, піднялися дерев’яними сходами до його кімнати.

Сьогодні перед каміном стояло вже два крісла. Тад взяв мій плащ, і провів до одного з них. Я вмостилася біля вогню, а він повісив верхній одяг на спинку стільця і влаштувався поруч. Поки гріючись вдихала запах дерева, що тліє, брюнет мовчки спостерігав за мною сидячи у сусідньому кріслі.

- Здається, ти обіцяв розповісти про ту на кого я схожа. – нагадала Таду.

- А ти обіцяла розказати про свій світ. – помітив той.

- Ти перший. – весело мовила, бажаючи відтягнути свою сповідь. Мені важко говорити про минуле. Біль спогадів сотнями голок впивається у шрами зібраного зі скалок серця.

- Добре. Спробую. – мовив Темський. Хвилинку помовчав, збираючись з силами: - То – трагічна історія… - розпочав довгу і сумну розповідь – Тоді ще жив у батьківському маєтку недалеко від Алерина. Мені було шістнадцять, коли я закохався у єдину доньку заможного купця, нашого сусіда.

- А зараз тобі скільки? – скориставшись нагодою поцікавилася.

- Дев’ятнадцять. – відповів той і продовжив: - Дівчина відповіла взаємністю, тож почали зустрічатися. Одного, далеко не чудового, дня до мого батька приїхав його старий друг. Пан привіз із собою свою дочку. Наджея, так її звати, з батьком залишилися погостювати в нас. Висока білявка не відходила від мене і намагалася звабити. Така її поведінка дратувала, та я спочатку терпів.

- І що далі? Білявка від тебе відчепилася? – гарячково кинула.

- Ні. Її спроби привернути мою увагу продовжувалися з тиждень. Я не витримав і почав діяти.

- Як? Що зробив? – зацікавлено проговорила.

- Під час одного з наших побачень розповів про все коханій і запропонував їй таємно одружитися і втекти. Вона сказала, що знає простіший спосіб змусити батьків дати згоду на наш шлюб і провести церемонію якнайшвидше. Якби знав, до чого то призведе! Не треба було погоджуватися! – він нервово стиснув підлокітник свого крісла.

- Якими методами? Який мала план? – поцікавилася, аби відволікти від негативних емоцій.

- Призначила мені зустріч тієї ж ночі у лісі поблизу маєтку. Я розстелив плаща під величезним деревом, гілки котрого хилилися низько до землі, всівся на ньому і почав чекати. Хвилин з десять потому почув її кроки. Вона нахилилася до мого вуха привіталася і почала цілувати, тож ту ніч провели разом. До того вона була цнотлива…

- Та у вас начебто не такі суворі традиції. Чи мене дезінформували?

- Дійсно. От тільки, її тато серйозно до того ставився. – сумно пояснив Тадеуш.

- Дівчина тим скористалася. – здогадалася.



Альбіна Чернявська

Відредаговано: 18.09.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись