6 Глава.

Моя нога ступила на поріг класу.

Краще б я цього не робила...

На мене дивився абсолютно весь клас. Їхні погляди "говорили" абсолютно чітко і ясно. Здавалося, що їхні очі "говорять" краще, ніж їхні уста.

Вони ніби кричали мені :" Ти що зовсім безсмертна? Тобі мізки відшибло? Зовсім з'їхала з котушок?"

Я побачила те, чого б не побажала найзаклятішому ворогу...

На мене дивилась Іра. Вона дивилася мені прямо в очі. Ні, дивилась це не те слово.... Цей погляд поїдав тебе з середини.... Це був хижий погляд тварини, яка була готова в цю секунду роздерти свою жертву на шматки.

Ні! Ні! Ні! Тільки не це! Невже я стала для неї перешкодою? Господи... будь ласка... тільки не це...

– Пояснювати тобі навіть не буду.... Ти й так все сама розумієш, – Вона зробила декілька кроків у моєму напрямку.

Біля неї стояв Паша і дивився на мене "винним" поглядом...

Пролунав дзвінок на 1 урок...

Мене випхали інші учні.... Ми навіть не чекали закінчення уроків...

24.04.2021.

В цей день захворіла Влада. Тому її не було в школі. Тому вона мене не захистила.... Так жалюгідно сподіватися на когось...

Я усе пам'ятаю так розмито...

Ми вийшли... Мене почали бити в живіт... В голову...я...лежала...на холодній землі, звернувшись у клубок... Боляче...дуже боляче...

Боже...чому? За що?... Це через заборону моєї мати?... Чи через те, що це хлопець Іри?... Чи через гріхи?...Грішне створіння...але...хіба вони не такі самі як я?... Тоді чому вони знущаються з тих, хто такий самий як вони?...Чому їх чекає покарання тільки після смерті?...Чому не зараз?...Боже...чому Ти не допоможеш?...Чому мені не допомагаєш?...Ти забув про мене?...Забув...я знову відчуваю біль під ребрами... боляче...не маю сил кричати...не можу нічого зробити...

Не можу...