Інтервал

Крок

Дугові зморшки по обидва боки від лінії його губ потішно визирнули з-за напнутих щік – цього ранку він посміхався так, як робив це завжди: щиро, але не безпідставно. Ще прокинувшись у напівпорожньому ліжку, Матвій здогадався, що дружина встала швидше неспроста. Здається, вона збиралася потішити його взірцем самої  бездоганності. І судячи з ледь вловимого металевого гудіння, яке так ненав’язливо доноситься з коридору, цей маленький подарунок вже майже готовий.

Він бравурно зістрибнув з ліжка, по-дитячому прогнув спину й обійняв свої міцні, як для сорокатрьохрічного, плечі вузькуватим халатом. Оксана довго не чекатиме.

Думки про вдалий початок дня, які так успішно розтікалися десь під його маківкою, ставали жвавішими із кожним новим кроком, проте варто було нозі Матвія ступити на поріг, як в ту ж хвилину вони запустили протокол самознищення. Наслідки акту їхньої останньої волі ударною хвилею прошили усе його тіло – на мить органи чоловіка повністю припинили свою діяльність.

Оговтавшись, він опустив погляд до нехитрої металевої защіпки на рівні свого сонячного сплетіння. Насправді, дозволити їй виконувати свою роботу було не так вже й складно: все, що потрібно було зробити, так це завести металеві зубці однієї пластини за ідеально співвіднесені шпарини пластини навпроти. Далі справа за розташованими нижче вилоги* магнітами. Нічого складного. Тоді чому звичайна, давно доведена до автоматизму дія, на виконання якої вимагалося не більше секунди, сьогодні змусила Матвія повозитися ледь не півхвилини? Чому звична защіпка на халаті в його руках шалено вібрує?..

Наче підкорившись волі крещендо*, ніколи не знана чоловіком тривога ударила з новою силою. Так, вона була лише формальністю, адже відповіді на свої запитання Матвій знайшов ще заклякнувши на порозі. Зараз же йому потрібно було трохи більше часу. Для розуміння. Для усвідомлення. Для примирення із дійсністю. Для формулювання правильного запитання.

Чому його руки трусяться?

Ні старість, ні параноїдальні переживання, які могли б довести до тремору, його не турбували. Він не переймався через проблеми, які не міг вирішити, і не бачив причин для тривоги, коли вирішення проблеми все ж існувало. На нову перешкоду в нього була завжди одна і та ж реакція – усмішка. Але сьогодні вона не з’явилася. Сигнал про потенційні проблеми зі здоров’ям сполохав її, як надто різкі рухи лякають неприборканих тварин.

Раптом Матвій повернувся. Так і не зійшовши з порогу спальні, він незрушно  вдивлявся у відкрите перед ним та, водночас, розпластане по прозорому вікні небо. Там йому відкрився вчорашній день, і спогад цей зробив неможливе – вже через мить характерна тільки Матвію нездоланна посмішка знову спресувала йому щоки. Тепер він розумів, що піднята ним тривога була хибною, адже причина пустощів його рук, найімовірніше, ховалася у знайденому вчора на горищі ледь не містичному предметі. Напевно це він схвилював дух чоловіка. Напевно це бажання взятися за його дослідження перетворило Матвія на нетерпеливого юнака-максималіста.

Вирішивши, що для хвилювань немає підстав, він закрив очі та зробив декілька глибоких вдихів. Поспішна медитація явила йому побачене раніше у вікні небо. Воно нагадало йому про дружину. Вірніше про те, що сьогодні в неї буде важкий день – чисте блакитне небо посеред осені може означати тільки розбурхану і принишклу за горизонтом грозу, яка не хоче наступати на людей, доки ті вдосталь не піджаряться на пекучому сонці. І коли вона все ж зацарює, чутлива до перемін погоди Оксана не матиме сил навіть для того, щоб підвестися з місця. На щастя, руки Матвія не завдадуть його коханій додаткових турбот. Вони заспокоїлися.

Намагаючись не звертати уваги на не до кінця минувший тремор, чоловік рушив до кухні. Перемога над непередбачуваною перешкодою додала йому впевненості. І добряче розбурхала апетит. На щастя, за стінами був ранок, а на столі – готовий недільний сніданок. Майже готовий. Здається, із часом Оксана трохи не вгадала, адже, хоча й основна страва вже нагрівала собою скатертину, над останніми штрихами робота тривала і досі.

Нависнувши над працюючим міксером, жінка покірно чекала доки той завершить свою справу замість неї. Про принишклого за спиною Матвія вона не здогадувалася. Не знала, що він милується нею. Що спостерігає за зібраним у недбалу гулю волоссям. За таким же неохайним бантиком зав’язаного на поясниці фартуха. За елегантною і трохи сутулою спиною, розслабленою на час відпочинку. Спостерігав і провалювався у спогади.

Запах улюбленого омлету лоскотав його затишком, наче позиченою у птаха ностальгії пір’їнкою – з кожною новою хвилею його аромату протистояти кухонним чарам дружини ставало все важче. Найемоційніші миті з дитинства Матвія рікою проносилися перед його внутрішнім поглядом одна за одною. А коли їхній потік припинився, тріщину дала вже дамба із запитаннями. Цікаво: скільки днів він почав зі страви, яка ненароком* стала офіційним сніданком всього людства? Чи завжди цей невигадливий смак нагадуватиме йому про найкращі дні дитинства? Чи зможе він коли-небудь йому набриднути?..

Як же хочеться його скуштувати!

Але поки не можна. Якщо Оксана дізнається, що він прийшов швидше ніж вона подала повноцінний сніданок – обов’язково засмутиться, вважаючи при цьому, що і так зовсім банальний вияв уваги зіпсований. Повністю. Тож, відкинувши будь-які сумніви, Матвій вирішив почекати доки його красуня подасть каву. До того часу він повинен залишатися в тіні.

Першим зрадив той, від кого сподівався найменше: примхливе бурчання невдоволеного шлунка налякало кухню саме ту мить, коли мініатюрні віночки міксера потонули у завершеному часниковому соусі. Оксана сколихнулася – для неї стогін із живота її чоловіка був таким же несподіваним, як і сама його присутність. Матвій же майже бачив як її обличчя потроху огортає сум. Але здаватися не хотів. Не даючи дружині часу на усвідомлення, він прожогом підбіг до неї зі спини. У ніжних ранкових обіймах розчаруванню місця не було.



Theutos

Відредаговано: 31.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись