Обіймаю тебе крильми

3

  Швидко збігли роки, і ось уже Світлана - випускниця.  Вона єдина у своєму класі отримала золоту медаль. По закінченню школи хлопці та дівчата мали покинути дитбудинок, продовжити навчання, хто де бажав чи до чого мав хист. В більшості своїй  "дитбудинківці" вище ПТУ чи технікуму не замахувалися, серед дівчат були найпопулярнішими професії швачки, кухаря, продавця. Але Світлана  твердо вирішила - вступатиме до медінституту. Ледве дочекалася , коли розпочнеться прийом документів, і вирушила до вузу, повісивши через плече стареньку сумку, де лежали її атестат. паспорт, характеристика зі школи, медична довідка...

  Переступивши поріг великого старовинного будинку, де знаходився інститут, розгубилася - тут все було так незвично; куди йти. до кого звертатися ? В дитбудинку  вихованці не отримували навиків самостійності, зазвичай  їхній день, усе до дрібниць, було розплановано старшими, а коли поряд не виявилося того, хто б скерував - іди туди-то, роби те-то - дівчина зовсім розгубилася. Врешті-решт вона все ж наважилася звернутися до котроїсь студентки і спитати, де знаходиться приймальна комісія.

  У великій просторій кімнаті  стояло кілька столів, за кожним сиділи  жінки, що переглядали чи заповняли якісь папери. На Світлану ніхто не звернув уваги, наче й не було її. Вона глибоко вдихнула, набираючись сміливості,  і підійшла до працівниці, стіл  якої знаходився найближче до дверей.

 - Доброго дня! -  сказала дівчина. - А в вас можна подати документи для вступу до інституту?

  Жінка за столом ( була вона вже немолода, з  високою зачіскою та якимось кислим, невдоволеним виразом обличчя)  подивилася на неї і здивовано підняла вищипані в ниточку брови:

 - Дівчино, ви хочете вступати до інституту?

 - Так, хочу, - голос Світлани зрадницьки затремтів.

 - Але ви розумієте, що не зможете працювати лікарем! З вашою... м-м-м... особливістю у вас не вийде виконувати обов'язки медпрацівника!

 - Але що ж мені робити? Я хочу вчитися! - на очах дівчини забриніли сльози, вона всіх зусиль докладала до того, щоб не розплакатися зараз перед усіма цими байдужими обличчями.

 - Ну не знаю, спробуйте вибрати якусь іншу професію, є ж спеціальні заклади, де вчать інвалідів, - жінка знизала плечима і  повернулася до своїх паперів. Світлана повільно вийшла з кімнати, плечем прикривши за собою двері.

  Надворі був чудовий літній день. Цвіли липи, шумів фонтан у скверику поблизу інституту,  на лавочках навколо нього, тішачись прохолодою від води, сиділи  групками молоді люди - теж абітурієнти. а може, вже й студенти.  Он якась дівчина пройшла під руку з жінкою старшого віку - певно, мамою, бо були схожі між собою, як дві краплі води. Вітер скуйовдив  волосся доньки, і мама поправила його сповненим ніжності жестом. Ця звичайна картина ще більше засмутила Світлану, вона гостро, до фізичного болю, позаздрила цій дівчині, що та має маму, родину, що її не відправили з вузу ні з чим, а певно , прийняли документи, бо така радісна посмішка сяє на обличчі...

  Задихаючись, наче їй бракувало повітря, Світлана швидко пішла геть від медінституту. Вона довго безцільно бродила вулицями, поки не зупинилася втомлена у якомусь парку. Прямо перед собою вона побачила дошку оголошень, на якій висів аркуш паперу з надрукованим написом великими літерами : "Сільськогосподарський технікум оголошує набір учнів", нижче меншим шрифтом перераховувались спеціальності. Технікум виявився зовсім поруч, за рогом. З якоюсь гарячковістю Світлана хутко кинулась туди - скоріш за все, їй хотілося перевірити, чи й тут вона одержить відмову. "Тоді піду й утоплюся в річці" - вирішила вона - "В притулок для інвалідів не хочу!"

  Але, на її здивування,  до технікуму  Світлану охоче прийняли, навіть без екзаменів, за результатами співбесіди. По-перше, це був не дуже популярний навчальний заклад,  а по-друге. вона мала відмінний атестат і золоту медаль, була вихованкою дитбудинку та ще й інвалідом ( а навчальний заклад мав. згідно правил,  приймати такі категорії абітурієнтів у першу чергу). І без особливих зусиль з боку Світлани її було зараховано до групи, де мали навчатися майбутні агрономи. Надали їй і кімнату в гуртожитку.

  У дівчини почалося нове життя - хоч і не таке райдужне, як  собі малювала в дитячих мріях, а все ж, вона була задоволена. Світлана вирішила довести всім, що не гірша за своїх однолітків. які були здорові. І вона почала наполегливо вчитися, здобуваючи фах агронома.



Мар'яна Доля

#1146 в Різне
#1080 в Сучасна проза

У тексті є: зрада, доля, кохання

Відредаговано: 31.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись