Оповідки

Щасливе дитинство

Коли з тремтячим надривом говорять про шкоду діточкам від комп’ютера, я враз згадую своє босоноге дитинство. Зовсім не захмарене такою заразою. Там жили інші небезпеки.

Кілька разів зимою або влітку міг втопитися. Досі пам’ятається смак мулу на зубах та мерзлі льодяники на інтимних подробицях.

По разу і на все життя труївся цигарками та самогонкою. Прима з Прилук збивала з ніг і не таких коняк як я, а бурячиха сліпої Гандзі вирубала з цього світу першим ковтком.

Спочатку велосипедами намагався з розгону валити дерева, а підріс - то мотоциклами господарські будівлі. Саме бадьорий канкан Сірожи на мото Чизетта по будмайданчику подарував моїй мамі першу сивину.

Був закусаний осами до напівживого стану під час розорення їх кубла. З першого разу не дійшло і тоді вже якось шершень показав дорогу на небо.

Грав у війну і розтрощили скобліком лоба. Скоблік, якщо не в курсі, це v-подібний кусень стальної проволоки, яким стріляють із самостріла. Експериментально доведено, що пробиває жабу наскрізь, а ногу до кістки. Добре, що мозку тоді ще не було, то й не зачепило.

Під час гонки на швидкість гепнувся на радянський автодор - залитий бітумом щебінь для кращого зчеплення з колесами. Зчеплення дійсно було прекрасним, бо коли моє тіло зупинилося, то жива шкіра залишилася тільки на вухах.

Кілька разів втрачав слух, випалював брови і рвав нігті під час мимовільних вибухів в руках самопалів та самодіяльних вибухових пакетів.

Надламував копчик при встановленні рекорду дальності в стрибках на лижах з трампліну. Ну дуже млосне відчуття солодкої болі і паралізованих ніг.

Після катання із солом'яних скирд змивав остюки аміачною водою, залишеною в полі недбалим агрономом. Навіть не пробуйте повторити - очі повилазять...

Це далеко не повний перелік катавасій, в яких я приймав активну участь. При цьому в сільському обліку завжди значився як спокойна дитина. Уявляєте, наскільки живучими були мої ровесники, шибеники першої категорії?

І от згадую я тепер своє щасливе дитинство та тихо плачу в куточку од радості. Яке це щастя, що тоді не було таких страшних комп'ютерів...



Сергій Волошин

Відредаговано: 29.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись