Оповідки

Цап

Злочин і кара.

За оцінками фахівців найбільшими шкідниками на селі є діти середнього шкільного віку. Бо молодші ще бояться, а старші вже наїлися. Найбільше від цієї напасті потерпають багаторічні насадження ранньостиглих сортів черешні, шовковиці, яблук та груш.

Є ця ганебна пляма і на моїй біографії. На жаль, яблуня-скороспілка старої Гандзі переважила моральні настанови батьків та учителів. Дуже вже смачною була, зараза, на початку липня.

Маленькі, червоненькі, неймовірно солодкі, яблука рясно вкривали простір під яблунею і провокували на злочин. Зазвичай їх було так багато, що стара Гандзя не встигала давати їм раду. Вони лежали, посміхалися і нахабно просилися до рота.

Встояти було неможливо та ми й не пробували. Перелазили через величезний штахетний пліт, набивали пазухи скороспілками і, не знаю як, пересувалися назад. А вже потім розкошували на березі річки.

От тільки ніяк не могли второпати, що за протівний запах у садку старої Гандзі. Однак все таємне рано чи пізно стає відомим. Тож і нам відкрилася істина. Коли в черговий раз вчиняли татарський набіг на скороспілку.

Тільки ми почали натовкувати свої пазухи яблуками, як із-за хати виповзла стара Гандзя. Не сама. Вела на пашу своїх трьох кіз та величезного цапа. Зараз я підозрюю, що бабця знала про нашу шкоду і не дуже тим переймалася. Яблук дійсно було багато і вона просто фізично не встигала з ними щось робити. Хай шибеники поїдять.

Зате нами перейнявся цап. Тварюка цілком справедливо рішила, що ці молоді козлики забагато на себе беруть. Чого доброго, почнуть на його кізочок задивлятися. Відтак цап немилосердно мекнув і скажено кинувся до нас. При цьому з такою силою вирвав цеп, яким тримала його Гандзя, що баба з присвистом виконала тройний тулуп з фігурного катання. Десять балів, всі судді одноголосно.

Ми якось одразу пройнялися страхом смерті і також рвонулися до плота. Якщо шановні читачі дивились «Володаря перстнів» Толкієна, то приблизно в такому стилі підземні орки втікали від вогняного підземного диявола. Я миттю помітив схожість.

Ніколи до і ніколи після я так не плигав у своєму житті. Майже не помітив двометрового плоту старої Гандзі. Майже, бо в останній момент зачепився штанами за погано загнутий цвях прибитої штахетини. Ця прикрість відкоректувала мій політ і я трохи зарано бразнувся об землю.

Слава богу, що приземлення сталося  все-таки за плотом. Бо зі сторони садка біснувався старий цап, не в силах скакати, так як ми. До мене тільки долітали краплі його жовтої слини-піни. А також відкрився секрет запаху садка старої Гандзі. Господи святий Боже, святий кріпкий, як же старий цап смердів! Фраза «вонючий козел» і по сьогодні здається мені занадто цнотливою.

Від аромату старого козлища в мене виступили сльози і я почесав навтьоки. Вже через кілька кроків мої ноги захолодив вітер і страшний здогад заморозив душу. Я злякано опустив очі на штани і остаточно затерп. Підступний, цвях розпанахав на днях куплені штани величезною дірою у формі твердого знаку російської мови. Поза всяких швів.

Сучасні діти не відають, а в моєму щасливому радянському дитинстві це був повний кінець. Крах інженера Гаріна. Як казав мій дід, по харошому, за таке треба ноги рубать.

Йшов і відчайдушно хлюпав носом, уявляючи близьку розмову з матір’ю. Частина тіла нижче спини відчувала, що точно буде третій співрозмовник. Сумніви брали хто на цей раз – віник чи різка.

Я був нещасною начитаною дитиною і згадуючи проклятущого цапа зопалу простогнав. Лучче б він тоже з кладки втопився! Заскочені дивним побажанням побратими злякано сахнулись від мене. Тронувся Сірожа через штани.

Приречено махнув на них рукою. Що вам казать, неуки?

Хіба ж ви читали казочки про цапків і кізочок…



Сергій Волошин

Відредаговано: 29.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись