Оповідки

Сільські зустрічі

Київ це маленьке село і в житті кожної людини є ситуації, які хочеться забути назавжди, але не виходить. В непорушності цих скажених істин мені поталанило переконатися ще в буремні дев’яності.

Улюблена теща вирішила використати мене в якості безкоштовної коникової сили для доставки товару на базар. Кинувся втілювати з самісінького ранку і в запалі забувся припудрити носика. Випадок, власне, не важкий, але вода камінь точить.

Наслідки забудькуватості допекли вже в електричці. На жаль, зупинити в голому полі такий транспортний засіб не було ніякої можливості.

Бігом, Сірожа, треба буть першими на базарі! Теща вихором понеслась вулицями ранкового Києва. Відстати побоявся.

Жбурнувши товар на точці продажу, теща голосом досвідченого кінолога кинула - сідєть. Автоматично виконав команду, а мама кинулися на розборки з місцевими рекетирами. Мене почало переповнювати бажання.

Вона вернулась через вічність і зразу прочитала по обличчю мої буйні мрії. Що ви хочете, професійний вихователь дитячого садочка. А там без церемоній. Сірожик, ти що, пісять хочеш?

На той момент я вже навіть кліпать боявся, кивнув сльозою. То біжи он туди! Чого ти тут сидиш? А і діствітєльно, чого це я тут сиджу, хто мені наказав…

Виконавши квантовий стрибок до найближчої вбиральні (біля кінотеатру «Лейпціг», якщо комусь цікаво) я на мить загаявся. Якась нечиста сила стерла знамениті букви М і Ж. Спрацював рефлекс заборони дружини битих шляхів наліво, тож кинувся вправо.

В очі різонула незвична архітектура, але було не до витворів мистецтва. Застряв у дверях кабінки і поплив по ніжних хвилях нірвани.

З блаженства вивів мелодійний звук цокаючих каблучків. Вмирати буду – не забуду. Нашорошив до болі вуха. Каблучки невблаганно наближалися. І вони явно прискорювались.

Крутнув головою, ледь не одірвалася, - навколо одні кабінки. Ось вона, нова архітектура. Чоловіків таким персональним комфортом не балують. Від страшного здогаду обняла паніка. О боги, тільки не це! Я ще такий молодий…

Боги також були невблаганні. Володарка цокаючих підборів впевнено вбігла в жіночий туалет і назвала мене скотиною.

В житті є моменти коли треба зупинитися. Зупинитися їсти, пити, грати абощо. Треба, а ти не можеш. Я тоді не міг.

Зате почув, що за дверима збирається стихійний мітинг розлючених жіночок. Володарка цокаючих підборів вміло керувала натовпом, підливаючи бензин в огняну тему в кінець знахабнілих мужиків. Запахло моїм розп'яттям.

Нарешті я вмер, закрив очі і рушив на світло в кінці тунелю. Здалося, що то не я, а суперстар виходить на стотисячний стадіон під незупинні овації. Пританцьовуючи, трибуни вимагали порвати мене на сувеніри.

Розпашіла володарка цокаючих підборів фурією повернулась до мене, щоб виконати священну волю народу і я остовпів. Це виявилась моя колега по роботі, з сусіднього кабінету. Ви бачили очі здивованого лемура? В неї дуже схожі були…З переляку я ляпнув здрастє.

Юрба пронизливо охнула - ти знаєш цього гада? Як так можна? Хіба не стидно?

Вогненне око Саурона втупилося у володарку цокаючих підборів і я відчув – це мій шанс вижити. Далі просто тупо побіг. Дуже сильно побіг…

Епілог. Наступних сім років, зустрічаючись з цокаючою колегою на роботі, я постійно мученицькі червонів дотла і думав одне - чому?

Ну чому я не пішов наліво?



Сергій Волошин

Відредаговано: 29.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись