Особливості магічного кохання

Розділ 1. «Знову навчання»

— Злато! — кинулась обіймати мене подруга. — Чого так довго? Вже скоро розпочнеться церемонія зміни пори року.

— Почнімо з того, що спершу я їхала автобусом до Одеси, звідти — нічним потягом до Франківська, ой, тобто Світлотіні. Потім електричкою до Верховини, а далі — пішки до магічного бар’єра, щоб останній відтинок шляху подолати на мітлі. Та це не дорога, а каторга, — на одному подиху випалила я.

— І ти її вже здолала, — усміхнулася подружка. — Тільки поглянь на себе: так засмагла, відпочила... Справжня красуня!

— А сама, Агато? Тебе ж не впізнати, — сказала я, розглядаючи подружку.

Адже дівчина і справді разюче змінилася: волосся відросло аж до колін, постава вирівнялася, шкіра набула якогось незвично здорового блиску.

— У тебе в лісі салон краси відкрили чи що?

— Та ні, — зашарілася Агата. — Просто бабуня нарешті дозволила відвідувати шабаші. А там відьми черпають свою енергію, от вона так і впливає на нас.

— Збожеволіти можна, — мовила я, кидаючи свої клунки на ліжко.

— Як твої батьки? — обережно запитала Агата. — В листах ти про них нічого не писала...

— Не писала, — відповіла я, розпаковуючи речі. — Немає особливо про що говорити. Коли приїхала, то вони мене не впізнали. Дивились так, наче вперше бачили. Ну, я й відрекомендувалася мандрівною художницею, яка шукає тиху місцину на літо. Звісно, вони запропонували, щоб я пожила в них. Я погодилася. От і все.

— А пам’ять? Чому ти її не повернула їм?

— Чому? — глухо перепитала я, переминаючи в руках футболку. — Тому що вони насправді щасливі й без мене. Уявляєш, що було б, якби вони все пригадали? Магію і те, скільки страждань вона може завдати. До того ж, я все одно тепер належу до магічного світу. Думаю, для них це стало б справжнім ударом. А так немає доньки — немає переживань, — невесело закінчила я.

Насправді, рішення далося мені не одразу. Я думала про це ледь не щодня. Думала, коли снідала на кухні, коли спілкувалася з мамою на веранді, коли дивилася, як вони проводять разом вечори. Так хотілося, щоб батьки обняли мене, сказали, що люблять і сумують. Але є щось значно більше за мої егоїстичні бажання. Наприклад, їхня безпека.

Мої роздуми перервав барабанний бій у наші двері.

— Агато, ти ще довго? Агато?! — лунало з коридору.

— Ой це, Аніка та Ліза, — підхопилася подружка і відчинила двері. — Я обіцяла відвести їх на церемонію.

— Ми вже зачекалися, — в унісон промовили заходячи дівчата.

— Знайомтеся, — відрекомендувала відьмочка. — Це Злата — моя найкраща подруга. Злато, це — Аніка та Ліза. Як бачиш, вони близнята, а ще першокурсниці, наші нові сусідки та мої подруги з ковену, — познайомила нас усіх Агата.

Я потиснула дівчатам руки й запитала:

— А як вас розрізняти?

Адже вони, як і всі близнята, були просто копією одна одної. Однаково русяві, кучеряві, з блакитними очима й кирпатими носиками. Однакового невисокого зросту, з хлопчакуватими фігурами.

— Ось! — показала одна з дівчат свою руку. — У мене червоний браслет, а в Лізи блакитний. Ми їх ніколи не знімаємо.

— Добре, треба буде запам’ятати, — усміхнулась я.

— А ти та сама Злата, що минулого року врятувала університет? — поцікавилась Ліза.

— Ну, як сказати. Просто потрапила в гущу подій. Але там ще були Агата, мій друг Адам та один вампір. Так що не варто всі заслуги приписувати лише мені.

— Злата надто сором’язлива, — мовила Агата, витягаючи з шафи шапку й шарф. — Ходімо, якщо хочете встигнути на церемонію. Злато, ти з нами?

— Звичайно! — закивала я, запихаючи вже порожню валізу під ліжко.

Після цього ми зачинили кімнату та спустилися на подвір’я, де вже зібралося чимало студентів.

На підвищенні урочисто стояв ректор університету.

Коли я його побачила, серце пропустило кілька ударів, хоч в образі старого діда Адам був не надто привабливим. Але все-таки це був Адам і вже одного розуміння цього було достатньо, щоб мої долоні спітніли, а живіт скрутився в тоненький вузлик.

— Ви з ним не листувалися? — тихенько запитала Агата, помітивши мій стан.

— Ні, — заперечно хитнула я головою, — у нас все складно.

— Що може бути складного, коли двоє людей... — але не встигла Агата договорити, як із трибуни пролунав голос ректора:

— Вітаю всіх студентів і викладачів на щорічній церемонії зміни пір року!

Усі присутні закричали й схвально заплескали в долоні.

— Минулий рік видався нелегким, але це стало для нас усіх хорошим уроком, — чоловік обвів юрбу серйозним поглядом. — Тому, гадаю, ми зробили висновки, а новий весняний навчальний рік стане ковтком свіжого повітря. З приходом весни прокидається природа. Світ скидає сонливу полуду й починає розквітати, оновлюватися. Наш університет теж зазнає оновлень. Деякі залишаться для вас сюрпризом, про деякі я розповім уже сьогодні. — ректор прокашлявся і повів далі. — Отож, не ходитиму околяса. У нас з’являться кілька нових викладачів на факультетах відьмології, некромантії, алхімії, бойової магії та магічних мистецтв. Також цього року розпочнеться практика на другому курсі.



Вікторія Задорська

Відредаговано: 30.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись