Особливості магічного кохання

Розділ 4. «Перше побачення»

Карета була схожа на перестиглий гарбуз із колесами та кучером. Ми з Агатою показали квитки та, розмістившись на шовкових подушках, рушили до Світлотіні.

— Це так бентежно, — мовила Агата, розглядаючи килим з білосніжних хмарок за вікном.

— Ти про політ чи...

— Та про все, — перебила мене подружка. — Карета, сукня, перше побачення. Це надзвичайно романтично! Я аж заздрю вашим стосункам з Адамом.

— Ще нема чому заздрити, — відмахнулась я, намагаючись визирнути назовні, щоб второпати, яким чином карета летить.

Адже в упряжці не було ні коней, ні пегасів.

— На що дивишся? — запитала відьмочка, коли я кілька разів проігнорувала її репліки.

— Поки не знаю. Але як дізнаюся, то скажу.

— Що? Ти про що? — не зрозуміла вона.

— Про політ наш, — врешті відклеїлась я від віконечка. — Це якісь особливі чари, так?

— Та ні, — гучно розсміялась дівчина, — річ у тім, що карета зроблена з летючого дерева. Кучер просто керую нею, спрямовує...

— Летючого дерева? — перепитала я.

— Так. З нього виготовляють мітли, ступи... Та все, що літає, зроблене з його гілок, листя або плодів. Навіть летючі килимки чи велосипеди!

— Чорт, а я про таке й не чула ніколи. А як виглядають ті дерева?

— Хм, як звичайні: широкий стовбур, густе зелене листя. Плоди схожі на грушки, тільки прозорі. Єдине, що їх відрізняє від всіх інших дерев — це те, де вони ростуть!

— І де ж вони ростуть? — не вгавала я.

— На хмарах, — приголомшила мене відьма. — Є цілі ліси, за якими доглядають маги вітру. Зазвичай, такий бізнес родинний і дуже прибутковий. Адже цінна сировина потрібна в усіх галузях.

— Зрозуміло, — відповіла я і, знову визирнувши у віконечко, уявила, як серед хмар ростуть загадкові летючі ліси...

* * *

Дві години дороги промайнули майже не помітно. Агата розповідала останні плітки університету, а я уважно слухала, вряди-годи киваючи.

— Прибули, — мовив кучер, відчиняючи дверцята карети. — Чекатиму на вас тут.

— Дякуємо, Чарльзе, — мовила Агата, розминаючи затерплі кінцівки.

Хоч карета — це ефектний транспортний засіб, але все ж не надто зручний: місця всередині мало, та й стеля досить низька. Закладаюся, якби ми були трохи вищі, то нам довелося б сидіти, зігнувшись в три погибелі.

— Куди тепер? — запитала я, випхавшись з карети та роззираючись навсібіч.

Чарльз припаркував карету на широкій мощеній площі, посеред якої бив розкішний фонтан. Я в цьому місці ніколи не була, тому не знала куди йти, щоб потрапити на центральну вулицю.

— Нам треба на бульвар Першого дня. Там безліч крамниць із сукнями, а ще там є салон краси, який перетворить тебе на справжню принцесу.

— А це обов’язково? — тяжко зітхнула я, адже ніколи не любила ці всі безкінечні маніпуляції із зовнішністю.

Постійне обрізання-відрощування волосся, фарбування в сіро-буро-трендовий тон сезону, манікюр, педикюр, епіляція, брови, вії, очі, губи, вуха, ніс — здавалося, існують процедури та засоби для кожної частини тіла. І якщо ти потрапив у такий заклад, то вже не вийдеш звідти живим.

— Звісно, потрібно привести тебе в порядок! — відповіла Агата.

— А хіба я не в порядку? — скептично поглянула на подругу. — Мохом ще не обросла, пилом не вкрилася...

— Припини, це ж не муки якісь, а справжнє задоволення, — заперечила дівчина та, схопивши мене за руку, потягла в якийсь провулок.

Ех, якби ж це була правда! «Не муки, а задоволення»... Через три години я цілком утвердилася у своїх переконаннях, перемірявши десятки суконь, які були здебільшого дивною мішаниною з тюлю і мережива.

— Це остання з колекції. Вона не зовсім актуальна в цьому сезоні, але спробувати варто, — винуватим тоном промовила продавчиня, що за цей час втомилася не менше, ніж я.

Вона вручила мені червону шовкову сукню, і я для себе твердо вирішила: це остання, яку сьогодні міряю, і якщо вона не підійде, то піду на побачення в джинсах і мантії, і нехай вже Адам вибачає.

— Ти — прекрасна, — захоплено сплеснула в долоні Агата, коли я вийшла на її ясні очі в обновці.

— Так, наче під замовлення на вас шита, — задоволено всміхнулася продавчиня та професійно розправила кілька складок на спідниці.

Я поглянула на себе в дзеркало — і оторопіла. Якою б недолугою не виглядала ця тканина, але мушу визнати, що вона перетворила мене на іншу людину. Набагато красивішу людину. І цей насичений відтінок червоного неймовірно личив до мого волосся й підкреслював білизну шкіри. А крій зі спущеними плечима робив мене схожою на спокусливу баронесу.

— Купуємо, — оголосила я, радіючи, що найскладніша частина дня залишилася позаду.

Далі ми пішли до салону краси, де мила ельфійка накрутила моє волосся й зафіксувала його якимсь сяйливим гелем. Я була вражена тим, як одразу почали блищати та переливатися кучері. Після цього вже інша працівниця взяла магічний порошок і дмухнула ним мені в обличчя. Тон шкіри миттєво вирівнявся, вії стали ледь не вдвічі густішими та чорнішими, на вуста ліг блиск, а щоки зарум’янилися.



Вікторія Задорська

Відредаговано: 30.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись